Парафія Святих Кирила і Методія

З Пастирського Послання Митрополита Андрея Шептицького про Почитання Христового Серця!

З Пастирського послання Митрополита Андрея до духовенства «О почитаннню Христового Серця» 

 

Кілька думок Митрополита Андрея Шептицького:

  1. Вдячність зглядом Ісуса Христа і бажаннє відплатитися Єму за Єго дари розширеннєм Єго чести і слави спонукують мене звернути Вашу увагу на почитаннє Найсвятішого Христового Серця, котре, за Божою ласкою, і у нас чимраз більше розширяєся і котре, дасть Бог, принесе обильний хосен нашій Церкві і народови, єсли лишень солідарно візьмемося до розширення сего почитання в дусі нашого обряду і нашої восточної Церкви.
  1. Єсли би, однак, хтось уважав за чуже нам почитаннє Христового Серця само в собі, без згляду на літургічну форму, котрої може приоблечи, то хіба не розуміє, чим єсть почитаннє Христового Серця, а чим — обряд… Таке мніннє, що почитаннє Христового Серця, Єму належна сама в собі честь єсть чужа нашому обрядови, було би хіба аналогічне до тези, що нашому обрядови єсть чужі відпусти, чужа частіша сповідь, чуже часте Причастіє.
  1. Оно єсть конечним наслідком віри, любови, почитання Божої особи Ісуса Христа. Може оно бути чужим нашому обрядови лише в чужих обрядових формах, а ніколи само в собі. О скілько випливає з об’явленої науки віри, о стілько єсть одною стороною любови Ісуса Христа, о скілько єсть частиною почитання, яке належиться Христови від християнина, о стілько єсть загальнолюдським добром.
  1. Можна би, треба би жадати, щоби, приміром, ікони Пречистої Діви Марії Непорочного зачаття, святого Йосафата, Христового Серця відповідали візантійському стилю; але не можна би без пересади ограничати подлинник лиш на малярські темати, знані хотяй би вже в десятім століттю.
  2. Почитаннє Христового Серця єсть, проте, в обох чи радше подвійнім значінню лиш частею того почитання, яке світ християнський від апостольських часів Христу Спасителю віддавав. Єсть такою частію, котра в почитанню Христа від найдавніших часів містилася. Так, що не можна її заперечувати або відкидати без нарушення об’явлених правд віри, що відносяться до почитання, належного Христови. Не можна заперечувати, відкидати почитання Христового Серця без нарушення тих принципів, після котрих Церква і вірні почитали Ісуса Христа.
  3. Природно, проте, поклоняючися «чоловіколюбію Христа», християнська побожність шукає символу на означення того абстрактного слова, і сам собою символ насуваєся, він загальнознаний, кождому понятий, а заразом так вимовний символ серця. Те одне слово много каже і отвирає широкі виднокруги, для того стаєся відразу улюбленим предметом почитання християн, тим більше, що означає предмет, що заслуговує на найбільшу любов і сам в собі єсть предметом найдостойнішої любови.
  4. Так, як фізичне серце єсть осередком життя тіла, так любов і скупляючіся коло любови всі чувства чоловіка єсть осередком єго духовного життя. Метафорою, взятою з життя тіла, називаємо серцем, осередком внутреннього життя душі чоловіка, єго любов. Знати серце чоловіка – то знати і чоловіка. Як довго в зносинах поміж людьми серце закрите, так довго ті зносини суть офіціальними, байдужими. Вони знаються, але так, ніби не зналися, нема поміж ними контакту, нема порозуміння, нема взаємного знання. Противно, коли в зносинах людей до себе серце серця діткнеся, в одній хвилі і чужі стають собі близькими, знаються не раз ліпше, чим давні знайомі.
  5. Зносини людської душі до Ісуса Христа во всім суть подібні до відносин людей між собою, а радше суть нішим іншим, як взаємними зносинами двох людей. В тих зносинах з Ісусом Христом пізнати Єго Серце і показати Єму серце се означає нав’язати з Ним щось з того, що веде до правдивої приязни. Як довго ми не спостерігаємо в своєму житті тої любови Христового Серця, якою Оно кождого з нас зокрема полюбило, або не думаємо о тій любові, так довго і любов наша до Ісуса Христа єсть офіціальною, зимною, а наше серце так часто обоятним, не відчуває того, що бажає Христос, чого хоче і о чім дбає, що любить, не уміє з Христом співчувати.
  6. З другої ж сторони, видаєся, що не можемо приносити Христови почитаннє, котре Єму самому було би миліше, як коли почитаємо Єго любов і символ тої любови, то єсть Серце. Передовсім для того, бо тим способом оказуємо Єму, що на Єго любов не єсьмо обоятні, що її розуміємо і цінимо, і для того, що тим способом приносимо Єму і любов наших сердець, а в кінці і для того, що, почитаючи Єго Серце, беремо Єго за серце, єсли можна ужити того людського способу говорення.
  7. Почитаючи, проте, Христове Серце, відзиваємося до найвищого, найблагороднішого Єго чувства, дотикаємо неначе тої сторони Єго душі, в котрій Він як якнайвражливіший, щоби так сказати, і, єсли можна ужити такого зухвалого виразу, стрясаємо Єго цілу душу.
  8. Божий Син в людській природі єсть правдивим чоловіком. Стався подібним до нас у всім, крім гріха. Дійти до Heгo, трафити до Єго Серця, промовити до Серця, взяти Єго за Серце можна подібною дорогою до тої, якої уживаємо, щоб дійти до чоловіка. А коли хочемо дійти до серця чоловіка — ударяємо неначе на єго почуттє, промовляємо до того почуття, відзиваммося до того, в чім єго душа найвразливіша, найприступніша, найгарячіша. І сто разів лучаєся нам у зносинах з людьми ужити і того виразу: «До твого доброго серця удаюся».
  9. Де лиш в якій церкві впроваджено культ Христового Серця, там з церкви іде неначе якесь тепло, котре притягує людей до церкви, в’яже з церквою.
  10. Піду єще дальше, і вибачте, всеч[есні] отці, що відозвуся до Вас в характері Вашого душпастиря, в характері того, котрий і за Ваші душі відповідає перед Богом, за душі священиків. Знаю, що премногі з Вас ніколи не думали о тім в своїх молитвах, щоби Христу і ту честь віддати. Знаю, що, може, много з Вас мають до сеї — не форми, бо тут йде не о форму, не о обряд, але о річі почитання, о дійсність чести, яку маємо віддавати Христови, — може, многі з Вас мають до тої самої гадки чи сторони почитання Христа якісь упередження; най же они послухають голосу душпастиря бодай на короткий час і хай з довір’єм до Христової любови, до Христового Серця стануть поручати Єму в щоденній, хотяй би короткій, молитві ту справу свого внутреннього життя або свого родинного життя, котра найбільше болить, справляє найбільше пекучий неспокій тривоги. Живим Богом кленуся: будуть вислухані!
  11. Я увірений, що в наших тяжких часах почитаннє Христового Серця, як і почитаннє Непорочного зачаття Пренепорочної Діви, єсть Божим Провидінієм, вказаним средством до відродження християнської суспільности. Бо і дійсно, в наших часах потреба народови гарячішої побожносте, більшого прив’язання до Церкви і більшого тепла в родиннім християнськім житті, чим коли-небудь. Вороги віри напружують свої сили, щоби знищити Боже діло. Протиставляймо їм нове оружіє, а радше ужиймо новим способом старого оружія євангельської науки. Невірі протиставляймо віру, скріплену Божою любовію. Най метою нашого провідництва стане не лише поучати о правдах віри, але загріти народ до того ступеня побожносте, щоб викликати у вірних могучу реакцію проти безбожности і невіри. Виховаймо поміж християнами людей, горючих правдою, апостольською ревностію, запалених Божою любовію.

 

 

Без категорії, Новини парафії, Проповіді, Статті

  • Переглядів: 201