«ЦЕРКВА БАЖАЄ, ЩОБ РАЗОМ ЗІ ЗМІНОЮ КАЛЕНДАРЯ ЗМІНЮВАЛИСЯ І МИ».
ДОРОГІ НАШІ ПАРАФІЯНИ, РОДИЧІ І ПРИЯТЕЛІ!
Господь Бог дав нам ласку дочекатись цьогорічних свят Різдва Христового, Нового 2024 року та Богоявління Господнього. І вперше ми відзначаємо ці свята за новим календарем, з благословення Глави нашої Церкви, від вересня 2023 року. Блаженніший Святослав у своєму Пастирському Посланні про оновлення церковного календаря зазначив: «Оновлення церковного календаря не повинно стати лише механічним зміщенням дат на 13 днів. Церква бажає, щоб разом зі зміною календаря змінювалися і ми. Постійний заклик Христа до покаяння — переосмислення всього свого життя — актуальний тепер як ніколи. Не біймося вдосконалюватися, особливо коли йдеться про зростання у вірі! Бо лише в такий спосіб ми зможемо стати справжніми християнами, покликанням яких є щоразу краще втілювати свою віру в сьогодення. Християнське життя не має проходити в якомусь замкненому вимріяному світі. Церква покликана бути живою спільнотою, яка вносить благодать Святого Духа в усі виміри буття людини. До такого творчого і відповідального підходу вона заохочує і своїх дітей…. Святкуючи Різдво Христове чи Богоявлення, Пасху Господню чи Пресвяту Тройцю, ми силою і діянням Святого Духа стаємо їх активними учасниками, маємо нагоду їх пережити та преобразитися в них!»
Тому, в цьому черговому випуску нашого вісника, хотів би розвинути думку Блаженнішого Святослава, який сказав: «Церква бажає, щоб разом зі зміною календаря змінювалися і ми». В чому саме повинні змінюватися ми з Вами? Пропоную подумати над трьома речами:
- ПРО ОСОБИСТЕ НАВЕРНЕННЯ ДО ГОСПОДА БОГА
Ми знаємо з історії спасіння, що коли Адам згрішив, прислухавшись до спокуси в своєму серці, то Господь Бог не залишив його наодинці. Господь почав його шукати. Читаємо про цей упадок Адама у Святому Письмі в книзі Буття: «З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» Жінка відповіла змієві: «Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете». І сказав змій до жінки: «Ні, напевно не помрете!» Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: «Де ти?» (3,1-9).
Як з Адамом, який згрішив, не послухавшись Господа, і сховався, так і з нами стається подібно: коли ми грішимо, ми ховаємося, закриваємося в собі, боїмося, переживаємо, можна сказати одним словом – тривожимося. Спокуса, яка представляла нам гріх, як щось дуже привабливе, солодке, вкінці кінців залишає людину на роздоріжжі і людина розуміє, рано чи пізно, що вона втрачає велике багатство – божу благодать, коли згоджується і грішить у думках, словах чи ділах. І навіть, коли ми тривожимося і ховаємося, пам’ятаймо, що Господь не залишає нас наодинці з собою, але шукає нас і промовляє, як колись до Адама: «ДЕ ТИ?».
Тому наше особисте навернення до Бога, що включає піклування про нашу безсмертну душу, про її спасіння, про боротьбу зі спокусами, про покаяння за вчинене, сказане чи подумане зло, залежить від нашого усвідомлення та бажання, тобто від нашого розуму і від нашої волі.
Апостол Павло звертає особливу увагу на прихід Сина Чоловічого, на Воплочення Божого Сина, як на особливий момент в історії спасіння людства, як на неоціненну користь для нашого особистого спасіння. Бог став людиною, народився в тілі, щоби нам повернути втрачену єдність з Богом і дати нам, людям, можливість жити у повноті. В посланні до Ефесян (2,1-5) каже: «І ви були мертві вашими провинами й гріхами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені!..». А в посланні до Євреїв (1, 1-3) навчає: «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. Він – відблиск його слави, образ його істоти, – підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині…». Саме через прихід Сина Чоловічого, Його народження, Його життя і смерть, ми маємо чудові засоби спасіння, з Його допомогою ми можемо змінюватися, ставати кращими, добрішими, жити молитовним життям, аналізувати власне життя, діла, слова і думки. Ми покликані змінюватися і, таким чином, змінювати світ навколо нас. Апостол Павло (Євр 2,1-3) застерігає нас людей, порівнюючи з упадком ангелів: «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов’язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння?»
- ПРО НАВЕРНЕННЯ НАШИХ РОДИН ДО ГОСПОДА
Ми живемо у світі, де більшість людей одружуються. І так виконується закон Божий щодо людини. Суспільство складається з численних родин, бо саме родина є такою клітиною суспільства, яка сильно впливає на його розвиток: стабільність родини-сім’ї впливає на стабільність держави. «Родина, – писав Митрополит Андрей Шептицький – це клітина, з яких складається цілий організм, що його називаємо народом».
Коли заглянемо до Святого Письма, то ми побачимо, яка Господня воля щодо родини, щодо поєднання чоловіків і жінок у подружні зв’язки. Читаємо про це вже на початку сотворення світу в книзі Буття (2,24): «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом». Хлопець і дівчина, які відчули в собі покликання до подружнього життя, після правдивого розпізнання, створюють подружжя і зобов’язуються жити аж до смерті разом, в здоров’ї і в хворобі; тоді, коли все легко дається, а також і в хвилини випробувань та життєвих труднощів. Одним словом, йдеться про зобов’язуючі стабільні відносини, а не тимчасове захоплення і використання людей для власного задоволення чи власної користі, як це вільно пропонується сучасній людині.
Апостол Павло (Еф 5,21-33) дає чіткі вказівки-повчання щодо християнського подружжя: «Коріться один одному у Христовім острасі. Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми – члени тіла його. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка». І далі продовжує навчати про родину, згадуючи вже про відносини батьків і дітей (Еф 6,1-4): «Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому».
Для людей зі світським способом мислення сьогодні ці слова апостола Павла неактуальні і стереотипні. Говорити про любов, вірність, чесність, а у випадку жінки, і про послух подружній аж до смерті є немодним, застарілим. Часто з такої моделі християнського подружжя насміхаються або ж вважають що сьогодні жити у «вірності, любові, чесності та послусі» є неможливим. Часто можна почути так звані «аргументи» на оправдання життя «на віру» (без вінчання), дошлюбного співжиття без жодних зобов’язань (попробувати як вийде), невірності і подружніх зрад (з цього часто жартують, немовби подружня зрада то є якась невеличка провина), вільних зв’язків з іншими чоловіками та жінками, на одностатеві відносини чи співжиття. Тут список можна продовжувати і ми розуміємо, що кожна людина свобідно вибирає для себе спосіб життя і, відповідно, несе за це відповідальність. Але ж ситуація з сім’ями та ласкою витривалості у подружніх обіцянках є насправді дуже сумною: багато сімей розпадаються, багато подружніх пар потерпають насилля, численні діти страждають від того, що їхні батьки живуть кожен «своїм» життям.
Знайшов одне повчання Митрополита Андрея Шептицького, так званий «Пастирський лист до вірних «Про подружжя в родині», який він написав ще у 1902 році і хочу кількома його думками ділитися з Вами:
«Бог сотворив чоловіка таким, що йому самому зле на світі. Першому чоловікові Адамові дав товаришку Єву. Тим способом установив між людьми подружжя і дав таке право, що лиш в подружжі люди мають множитися.
І вже зразу і з установи Божої подружжя було таким, що один чоловік з одною жінкою мали сполучатися на ціле життя. Подружжя не могло бути розірване. По гріху перших родичів людський рід зіпсувався. Люди стали попадати в розпусту і шукати розкошів поза подружжям. Частинно зберегли красу і святість Божої установи. Подружжя так зіпсули і сфальшували, що, бувало, один чоловік мав по кілька жінок, або, часом і навпаки. Далі, замінили собі Божу установу подружжя ще і в тому, що чоловікові було вільно вигнати жінку і взяти іншу. А це почали робити навіть жиди, що були Богом вибрані, з котрих мав народитися Месія, Син Божий, як чоловік. І звідси пішло і те, що й Мойсей для людської злоби мусів у своїм законі позволити на розлучення. Лиш приписав, як і коли можна було розірвати подружжя.
Аж коли Син Божий прийшов з неба на цей світ і став чоловіком, відновив первісну установу Божу. Так зарядив, що подружжя поміж християнами ніяким способом не може бути розірване, хіба смертю чоловіка або жінки. А до того додав ще і свою установу. Зробив з цього подружжя святу Тайну. Так, як кожна інша Тайна, так і подружжя дає ласку Ісуса Христа.
Вже від початків світу подружжя було святим, бо було Богом установлене, а через Ісуса Христа сталося сто разів ще святішим. Навіть у тих поганських народів, що забули Божу установу і перекрутили її, подружжя було чимсь святим. Люди, що не знали правдивого Бога, все таки заключали подружжя при молитвах та своїх релігійних обрядах. Хоч ті їх молитви та обряди не були відповідні, все таки показують, що навіть погани вважали подружжя за річ святу.
А коли для поган подружжя було святим, то що ж тоді для християн? Уважаєте ж Ви, браття мої дорогі, якою великою і святою річчю є подружжя для християн, коли є Тайна віри християнської.
У наших часах є чимраз більше таких людей, що зовсім відрікаються Ісуса Христа і вертаються до старих поганських звичаїв. Вже в не одному краю Європи ці новомодні погани повпроваджували собі таке нехристиянське подружжя. Називають його цивільним тому, що заключається не в церкві перед священиком, а в цивільному уряді перед якимсь урядником. Таке подружжя розривають собі люди як і коли хочуть. У тих краях допущені розлучення. Те цивільне подружжя і такі розводи приносять дуже велику шкоду цілому народові. Нехай Господь Бог стереже нас від такої погані.
Передусім таке цивільне подружжя не є перед Богом ніяким подружжям. Таке життя в такому подружжі називаємо життям на віру. Так, нема в тім житті ані ласки Божої, ані Його благословення. Нещасні люди, що завели собі таке подружжя, не можуть ніколи ані сповідатися, ані причащатися, бо живуть безнастанно в грісі і тим дають вірним велике згіршення. Діти, що вийшли з такого цивільного подружжя, ростуть без Бога та віри, а що більше, учаться грішити від своїх батьків.
А знову, таке світське право, що позволяє розривати і християнські подружжя, веде до того, що і чоловік і жінка, розірвавши безбожно християнське подружжя, живуть відтак кожне собі на віру, а їх діти з попереднього християнського подружжя пропадають для Бога, народу і самих себе.
Тож треба нам добре знати, що нема більшого нещастя для всякого народу, як такі цивільні шлюби та розлучення. Всякі людські права, що впроваджують такі постанови, є безбожні й противні об’явленій правді віри».
Тому всім нам, для добра особистого і родинного треба змінювати наш підхід і спосіб мислення про християнську родину і, якщо помічаємо, що в нашому колі, в нашій родині є щось не згідне з Божими законами, то треба то якнайшвидше виправляти. Церква не стоїть осторонь родини, а старається готувати молодих людей до великої відповідальності життя у християнському подружжі, старається нагадувати вірним про святість подружжя і про цінність подружніх обітниць, про велич християнської родини, де батьки і діти живуть у любові між собою.
- НАВЕРНЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
В наш час дуже модно говорити такі фрази як «Церква окремо від держави», «головне мати Бога в серці», «кожна людина має дорости до того, щоб йти до церкви», «хай про Бога говорять в Церкві, а не в школі», «я віруючий, але не практикуючий»… Тут список модних висловів сучасного вільнодумства можна продовжувати, однак ми бачимо що такі модні фрази не сприяють міцності суспільства. Це фрази, які лише стараються оправдати будь-який спосіб мислення і життя. Є такий філософський принцип: якщо людина не живе так, як думає, то почне думати так, як живе. Можна це пояснити по-іншому: якщо людина не буде старатися жити по Божому, згідно 10 Божих Заповідей, вона обов’язково придумає свої заповіді, свої правила, щоб оправдати свій спосіб життя. Цей принцип можна застосувати і до свого особистого життя (в гріху чи в благодаті) і до родинного подружнього життя (в гріху чи в благодаті).
Церква Христова це спільнота віруючих в Христа людей, які стараються жити за Божими законами, які є в дорозі до святості. Це не «вже готові» святі, а ті, які прагнуть жити по Божому, бо ми всі грішні люди і потребуємо щоденного навернення і зміни нашого життя у напрямку Господа Бога. Церква своїм навчанням, своїм вихованням, своєю проповіддю, яка покликана нагадати все, що говорив і навчав Ісус Христос, може дійсно допомогти виховати відповідальних громадян, які творитимуть міцну державу і благородне суспільство.
Візьмемо до прикладу виховання дітей та навчання учнів і студентів на основі християнських цінностей, на основі 10 Божих заповідей. Якщо дитинка виховується у любові до Бога та у любові до ближнього, то вона буде дуже відповідальною людиною і громадянином для своєї держави. Якщо дитинку навчити не свідчити неправдиво, тобто не обманювати, не говорити брехні; якщо дитинка з перших років усвідомлення знатиме, що не можна красти, пожадати чуже і не можна вбивати, то чи не буде ця людина великою цінністю для нашого суспільства. Якщо дитина знатиме заповідь «шануй батька твого і матір твою», то якими щасливими будуть батьки на землі. Якщо дитина пам’ятатиме заповідь «не чини перелюбу» і «не пожадай жінки ближнього твого», то чи не будуть наші українські родини міцними і непорушними… Якщо діти навчаться поважати заповідь Божу «пам’ятай день святий святкувати», то підростаючи, вони будуть знати, що неділя – день Господній (а не день для праці), в який згадуємо Воскресіння Христове є днем спільнотної молитви у храмі і днем подяки Богові за родину, за батьків, за дітей, за державу, за владу, за роботу, за навчання, бо вони пам’ятатимуть слова Ісуса «Без мене ж Ви нічого чинити не можете» (Ів 15,5), а також і слова апостола Павла «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил 4,13).
Хочу згадати слова Митрополита Андрея з його твору «Як будувати рідну хату?» (1941), де він пояснює важливість працювати для добра суспільства: «Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народі, від напруженості виховної праці духовенства з молоддю та в проповіданні Євангелія і пояснюванні християнських чеснот у великій мірі залежить могутність батьківщини. Бо від цієї праці залежать громадянські чесноти громадян. Бо хоч моральність Євангелія є одна й та сама і в приватному, і в громадському житті, та все ж є чесноти і прикмети, що особливим чином мають важливе значення у виконанні громадянських обов’язків і у впливі одних на інших, який більше проявляється в публічному, ніж у приватному житті. У правилах пропонуємо Архиєпархіальному Соборові цілу низку таких чеснот. Всі вони є пристосуванням принципів справедливості і любові ближнього. Цими двома чеснотами мусить громадянин, беручи участь у провідництві, відзначатися від громадянина, що не виходить із границь приватного життя. До правильного орудування хоч би найменшої частини влади треба тих чеснот, яких вимагаємо від тих, що мають у руках провід. Це чесноти монархів і провідників…». Митрополит Андрей навчає, що ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе. І він подає три головні завдання українського народу: досягнення правдивого і сталого щастя, посилення єдності та захист зовнішніх кордонів.
Коли йдеться про наше суспільство, то ми всі відповідальні за його розвиток і його добро. Кожен українець повинен бути патріотом своє землі, любити нашу землю і нашу культуру, знати нашу мову і наші традиції, знати наше минуле, нашу історію і брати на себе відповідальність за наше майбутнє, кожен у міру своїх здатностей та можливостей. І замість того, щоби ставити питання: «Що мені дала ця держава?», ми повинні запитати себе у совісті: «Що я дав цій державі?». Церква, добре виховуючи своїх вірних, на основі християнських цінностей, чесних і відповідальних людей, покликана змінити і ставлення держави до Церкви: у нас люди ті самі – і вірні церкви і громадяни суспільства, а тому держава повинна підтримати Церкву у вихованні та формуванні чудових громадян суспільства. Якщо Церква виховає добрих християн молільників, які возноситимуть молитви за нашу Батьківщину, за владу, за військо, то наша держава матиме величезний Божий захист і Боже благословення!
Дякую за вашу увагу в читанні моїх думок на папері. Нехай Господь Ісус, який прийшов у світ заради нашого спасіння і народився у Пресвятій родині в Вифлеємі, дасть кожному з нас ласку змінитися, покаятися, навернутися і піклуватися про наше з Вами спасіння. Що ж прагну побажати всім нам? Миру в душі, миру в родинах наших і Миру в нашій Україні. Божого Вам благословення на всі добрі справи!
о. Йосафат Бойко, ВС