Парафія Святих Кирила і Методія

ХРИСТИЯНИН ПОКЛИКАНИЙ БУТИ «СВІТЛОМ СВІТУ» і «СІЛЛЮ ЗЕМЛІ»

ХРИСТИЯНИН ПОКЛИКАНИЙ БУТИ «СВІТЛОМ СВІТУ» і «СІЛЛЮ ЗЕМЛІ»

#невсеодно #вартознати #танеоднаковомені

Ісус, відкривши уста, почав навчати їх: … Ви – сіль землі.
Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити?
Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори.
І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною,
лише на свічник, і воно світить усім у хаті.
Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони,
бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.

(Мт 5:13-16)

Ми живемо у дуже непростому світі і часі, повному життєвих труднощів, все нових і нових викликів, на які не завжди знаємо як правильно реагувати. Часто людина, зустрічаючись з життєвими «хрестами», щоденними випробуваннями, хоче опустити руки, сховатися десь далеко і не мати жодних справ з ніким і з нічим. Всі ці ситуації часто доводять людину до розпуки, до зневіри, до розчарування і людина не хоче брати на себе жодних відповідальностей і ніяких зобов’язань. Такий стан людини можна порівняти з «осіннім» похмурим настроєм душі, з «хмарністю» і «дощовитістю», з короткочасним денним світлом, яке не допомагає розвіяти буденні сутінки душі.

Великою спокусою людини сьогодення є потрапити в такий стан апатії до всього і до всіх, зануритися в себе, сховатися в «інтернеті» чи соціальних мережах, жити своїм тихим, скромним життям і «хай там світ весь валиться». Така спокуса може закрастися до кожної спільноти людей – родини, колективу праці, товариства, до кожного монастиря, до кожної парафіяльної спільноти. І так, непомітно, будучи членами тої чи іншої спільноти, не беручи активної участі у житті та діяльності, стаємо чужими і не відчуваємо своєї приналежності, бо ж ми «сховалися», «затаїлися», а можливо й «заснули». А час теперішнього карантину неначе сприяє цьому і людина таким чином навіть заспокоює свою совість, що нібито все нормально.

І якщо нам здається, що такий стан є лише зараз, у XXI столітті, то ми глибоко помиляємося. Кожен період історії мав такі моменти – піднесення і радості, як і тривоги та смутку. І саме від людини залежить як вона сприймає ті чи інші явища чи обставити, бо існує таке неписане правило: якщо людина не може змінити певних речей, то вона точно може змінити своє ставлення до них.
І тут людина, як завжди в житті, має вибір: або жити активним життям, брати участь у тих чи інших заходах, вдосконалювати себе і ті сфери, у яких людина обертається, або ж впасти у «святу байдужість», нічим і ніким не цікавитися і як наслідок – шукати крайніх і винних у всьому і бути всім незадоволеними.

Як реагувати нам, християнам, на такі виклики сьогодення? Як виживати в таких «карантинних» умовах і не опускати рук? Як не втратити довір’я до Господа Бога і не падати духом?

Відповідь, звичайно, ми знаходимо у Святому Писанні. Господь Ісус Христос кожним своїм животворящим словом наче «будить» нас від «сну» збайдужілості та знеохочення і нагадує нам, що ми покликані бути «сіллю землі» та «світлом світу»: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5:13-16).

Перші християни для нас у цьому є прикладом і про це читаємо у книзі Діянь Апостолів (2, 42-47): «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах… Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися». Саме перших християн пізнавали по тому, що вони любили і шанували одні одних, своїх ближніх, саме вони були переконані, що джерелом сили і витривалості у вірі є Господня благодать, тому при переслідуваннях у перших століттях християнської ери, вони відкрито заявляли: «Не можемо жити без святкування Господнього дня, без таїнства Господнього!».

Багато-хто з людей сьогодні відійшов від «християнського» стилю життя – життя згідно Десяти Заповідей Божих і Шести Церковних. Часто люди з наполегливістю шукають «чиєїсь» помилки чи «чийогось» гріха, упадку аби заспокоїти свою совість, яка все ж-таки промовляє глибоко у нутрі людини і, наче голос пророка Йоана Хрестителя до Ірода (пор. Мк 6,18), звучить у вухах багатьох: «Не личить Тобі… »мати, робити, думати, говорити, поводитися… – не по-християнськи, не по-божому, не по-людськи. А Господь закликає і постійно нагадує нам нашу віру утверджувати (через читання і слухання Слова Божого), по вірі чинити відповідні діла (віра без діл мертва) і так любити Господа понад усе (Бога і його заповіді ставити на перше місце в житті й пам’ятати про день святий недільний), а ближніх як самих себе (чинити діла милосердя для душі й тіла).

Християни покликані бути «сіллю землі», а сіль дає смак всьому, допомагає у збереженні життя, і якщо звітріє – то нінащо не служить і її можна викидати. Таке порівняння дає Господь нам – віруючим людям, учням Ісуса Христа: треба бути як сіль, давати смак усьому сотвореному і допомагати всім іншим. Християни покликані бути «світлом для світу» і допомагати всім тим, хто перебуває у темряві незнання, гріха чи збайдужілості і своїм життям «світити», просвічувати численні затемнені ситуації нашого щоденного життя.

Що, конкретно, повинні чинити християни, щоб бути «сіллю землі» та «світлом світу» і, незважаючи на всі сучасні виклики, не «звітріти» і не «погаснути»:

1. Щоденно молитися приватно чи в родині.
2. Щонеділі та у великі свята брати участь у Службі Божій у храмі.
3. Чинити діла милосердя для душ і тіл ближніх згідно своїх можливостей.
4. Вділяти десятину щедро зі свого заробітку для потреб Церкви.
5. Брати активну участь у суспільному житті – йти до людей, бути у спільноті.
6. Дбати, щоб закони держави не перечили Божим заповідям та гідності людини, і відкрито про це висловлювати свою християнську позицію.
7. Захищати викладання предмету «Християнська етика» в школах.
8. Захищати життя людини від моменту зачаття і до природної смерті і не схвалювати аборти, евтаназію та інше.
9. Захищати християнську модель сім’ї, де є батько, матір та діти, бо то основа доброго суспільства.
10. Плекати почуття патріотизму – любов до Батьківщини, до рідної мови, культури, традицій.

Тому, дорогі наші вірні, віруючі брати і сестри! Кожен період історії мав свої плюси і свої мінуси, свої успіхи і свої труднощі. Як віруючі люди, ми маємо за дороговказ 10 Божих Заповідей, Святе Письмо і вчення Церкви Христової. Тому тримаймося Бога і Його Церкви, основаної на Петрі, бо сам Христос сказав, що «пекельні ворота її не подолають»; молімося щоденно і не пропускаймо легковажно недільну і святкову Службу Божу, бо в ній є джерело сили і гарантія витривалості у доброму аж до кінця життя; тримаймося наших спільнот – родини, монастиря, парафії, бо кожен наш ближній – це Богом послана особа для нашого вдосконалення, а не просто випадкова людина; будьмо активними творцями, а не просто пасивними та збайдужілими спостерігачами нашої особистої історії та історії нашої Церкви і нашої Батьківщини. Будьмо «сіллю землі» і «світлом світу» – залишмо після себе хороший слід у житті, чинімо добро і допомагаймо ближнім. Поставмо Господа на перше місце в нашому житті й тоді все інше стане на свої місця і ми будемо всім задоволені! Гарного ВАМ настрою! Посміхніться! 

о. Йосафат Бойко, ВС

Вісник «Місіонери Слова», Проповіді, Статті

  • Переглядів: 246