«Тільки ті народи могутні і здорові, в яких здорова християнська родина»

Митрополит Андрей Шептицький

 

Цей 2019 рік для кожного українця є особливо важливим: його проголошено РОКОМ СІМ’Ї, з огляду на сучасні виклики, з якими зустрічається наш народ і наші українські родини, і з огляду на сучасні атаки, спрямовані проти інституції сім’ї та подружжя як союзу чоловіка і жінки. Сьогодні можна спостерігати такий парадокс: багато людей говорять і пишуть про любов до Батьківщини, про любов до рідної землі і тих, хто на ній проживає, про різноманітні патріотично-національні цінності, які необхідно плекати у наших громадянах. Демонструють це своєю участю у різноманітних національних заходах та святкуваннях, ношенням вишиванок, співанням українських патріотичних пісень, поборюванням і критикою всього, що є «не-українським».  Однак, дуже часто, ті самі люди, чи то прості громадяни чи великі посадовці, «вчителі», «законотворці»-депутати схвалюють, пропагують, толерують, узаконюють сумнівні речі, які противляться здоровій християнській родині, основаній Богом і створеній з одного чоловіка і однієї жінки. І, незважаючи на неймовірний тиск сучасної модної «гендерної ідеології», християнська позиція є більш як очевидною: щоб була добра і міцна наша держава Україна, ми повинні піклуватися про творення здорових християнських родин, які би були благословенні Господом і рідними батьками для їхнього родинного добра і для продовження українського роду. А це піклування про родинні цінності повинне бути присутнім у всіх сферах: на це повинна бути спрямована державна сімейна політика, цього не має права занедбати церковна спільнота, на основі цих цінностей повинна ґрунтуватися виховна система у школі і, звичайно, необхідний добрий приклад рідних батьків, чого ніхто не замінить.

 

Тому, протягом цього РОКУ СІМ’І, ми всі покликані відсвіжити у свідомості нашого народу відвічну істину про те, що «Господь Бог благословляє подружню любов і обдаровує її жертовністю та плідністю. Вона єднає двох – чоловіка і жінку – в одне ціле, яке людина не може роз’єднати: «Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Катехизм «Христос – наша Пасха», №857). І, як дбайливі громадяни своєї рідної, Богом даної Батьківщини України, які переживають за вибір доброго Президента, за добрих депутатів-законотворців, за чесні вибори, ми покликані турбуватися, щоб їхні погляди у сфері сімейних цінностей не перечили Богові, Його святому задумові для продовження людського роду  і щоб вони не ухвалювали законів, які би противилися родині – союзові чоловіка і жінки, бо «тільки ті народи могутні і здорові, в яких здорова християнська родина».

         Сімейна державна політика – для збереження нації

Державна політика повинна бути скерована на розбудову нації. Історія показує, що вороги нашого народу, в різні періоди минулого століття, старалися, при кожній нагоді, знищувати наших людей. Так, згідно різних статистик, у І Світовій Війні (1914-1917) загинуло 3,5 мільйони наших співвітчизників; в часі інтервенції більшовицької Росії, червоного терору та голоду (1917-1923) загинуло 6,5 мільйонів; від Голодомору в 1932-1933 роках померло понад 6 мільйонів українців; в часі «Великого Терору» (1937-1938) було закатовано понад 800 тисяч людей; у Другій Світовій Війні (1939-1945) загинуло майже 9 мільйонів земляків; від голоду 1946-1947 років померло 800 тисяч людей; від 1936 по 1952 роки відбувалися примусові депортації нашого народу – понад 800 тисяч; за 27 років Незалежності населення нашої України скоротилося більше ніж на 10 мільйонів чоловік. І ми вже лише згадуємо з сумом рекламу дев’яностих років, що нас 52 мільйони, але і пам’ятаємо обнадійливу пісню Романа Калина «Разом нас багато, нас не подолати» з часів Майдану 2014 року. Тому, державна політика покликана захищати інститут сім’ї та сімейних цінностей, створювати відповідне законодавство та, можливо, створити відповідні центри в міських та обласних адміністраціях, які би піклувалися такими питаннями. Ці питання обговорювалися нещодавно, 2 березня у Києві на IV Всеукраїнському форумі сім’ї, у присутності представників державної влади, політиків та духовенства. А то якось дивно виглядає, що у нашій державі підтримується і пропагується так зване «ґендерне» питання, а питання сімейних цінностей починає відходити на задній план, чи просто доживати, воно нікому не є цікавим. Чи наші «законотворці» свідомі своєї відповідальності перед Богом і перед майбутніми поколіннями нашого українського народу за сумні наслідки, які можуть настати через тепер «просунуті» чи проголосовані диявольські «анти-родинні» закони?

 

Церковна спільнота – за родину!

Саме Церква, як спільнота вірних Христових учнів покликана нагадувати всім правди, об’явлені Господом для добра людини і спасіння людських душ, для пізнання правди про Бога і про людину, яка є людиною, людською особою вже від моменту зачаття (а не від моменту народження) і її життя є недоторкане. Саме Церква покликана бути «голосом Бога» у цьому світі. Інколи вона стає «голосом вопіющим у пустині», голосом, який мало-хто чує, голосом, який постійно заглушують інші голоси різноманітних фальшивих «правд» та вчень. Церква завжди і незмінно вчила, що Господь «сотворив людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1,27), а також «благословив їх [Бог] і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1,28). Ця істина є вічна і Церква повинна її проповідувати, навіть, коли прийдеться за цю істину віддати життя. Бо, якщо колись, християни віддавали своє життя за вірність Христові, ставали мучениками, то сьогодні християни також можуть стати «сучасними мучениками» за вірність вченню Христа про родину, сміливо відкидаючи різноманітні вчення і теорії, що противляться здоровому глузду і Божому законові. Чи наше духовенство – єпископи, священики, монахи і монахині, як і вірні нашої Церкви свідомі того, що ці правди віри про людину і про родину ми повинні проголошувати без страху і не мовчати на гріх, бо таким чином можемо стати співучасниками зла?

 

Школа – спільнота пізнання правди!

Школа заснована для того, щоб навчати і виховувати людину. Вчитель покликаний відкривати дитині світ і все сотворене Богом. Перші миті виховання, звичайно, належать батькам, а відтак батьки віддають свою дитину до школи, щоб там її навчили жити чи, як кажуть в народі, – «навчили розуму». Але одним із сучасних викликів для школи – це введення елементів ґендерної ідеології, тобто вчення про людину і про родину, яке розхитує підвалини здорового наукового вчення і здорового глузду. Прикриваючись ідеєю рівності між чоловіком та жінкою, згадана ідеологія придумує і вводить в голови людей новий термін «ґендер», що говорить про стать, але має на увазі «соціальну стать». Таких статей, згідно цієї теорії, можуть бути десятки і сотні, а не просто дві «чоловік» і «жінка», як це йде від природи і в чому ані люди, ані наука ніколи не сумнівалися. І згідно цього вчення, кожна особа має такий «ґендер» чи таку «стать», яку хоче мати і яку може собі вибрати. Через різноманітні шляхи, хитрощі і схеми, це ідеологічне вчення, спрямоване на ослаблення християнських основ вчення про людину і родину, проникло в систему освіти і в багатьох країнах світу вже псує голови дітям, починаючи від самої школи, а то й від дитячого садочку. Прикладом цього є школи, в яких дітям молодших класів пояснюють, що вони у майбутньому можуть вибрати собі такий тип сім’ї, який їм більше до вподоби: хлопчик-дівчинка, хлопчик-хлопчик чи дівчинка-дівчинка. І це вчать у школі і це легко може прийти і до наших українських шкіл. Чи можемо ми сподіватися, що наші українські Вчителі зуміють цьому протистояти і не стануть «проповідниками» диявольських штучок?

 

Все починається з родини!

Звичайно, все починається з родини. Саме приклад батьків і їхньої взаємної любові і поваги один до одного є тим початковим фактором, що формує особистість кожної людини, християнина і громадянина нашої держави. Говорячи про обов’язки батька у родині, слушно наголошують, що головним є – любити маму. Саме родина для дітей покликана стати таким міцним захистом від всякого існуючого зла у світі. Саме батьки, які дали життя дитині, покликані бути добрими батьками – вміло поєднувати фізичне і духовне батьківство і материнство. Багато дітей ростуть сиротами при живих батьках. Часто батьківство чи материнство трактується як здатність зачати, виносити і, в кращому випадку, народити здорову дитинку. Кажу, у кращому випадку, тому що часто сьогодні говориться про так звану «небажану вагітність», коли зачату людину вбивають чи дозволяють це робити рідні мама і тато, або ж родини чи знайомі. І за часи незалежності таким способом (через аборт) «щирими українцями» було вбито кількість людей, яку можна прирівняти до половини населення нашої держави, а то й більше. Ну, гаразд, дитинка вижила, а що далі? Саме молоді люди, хлопці і дівчата, які мають намір створити родинний затишок, свою «найкращу» домівку, повинні усвідомити собі одну незамінну істину: чоловік і жінка «двоє стають одним» цілим і їх ніхто не має права роз’єднувати, бо їх з’єднав сам Господь. Ця їхня єдність повинна дати плоди – саме діти є плодом їх любові, тому ніколи подружжя не повинні бути закритим на зачаття і народження Богом даних діточок. Саме ті батьки, які стараються дати життя і виховати по-християнськи своїх діточок, є тими, які на ділі показують свою любов до Батьківщини, є Її правдивими патріотами.

Дорогі наші парафіяни, приятелі, браття і сестри! Сьогодні диявол веде дуже активну боротьбу проти інституції родини, бажаючи різними способами ослабити її підвалини від початку і до кінця. Що ж ми можемо зробити для того, аби протистояти цій війні: молитися за родини, молитися в родині, піклуватися, щоб молоді люди добре і відповідально готувалися до створення родини і щоб постійно зверталися до джерела сили і витривалості у родині – тобто до Господа Бога, а це означає не опускали щоденної молитви і недільної Служби Божої. Господи, благослови наші християнські родини.

 

о. Йосафат Бойко, ВС