Архієпархіальний Собор: «ЄДНІСТЬ ПАРАФІЇ – ЄДНІСТЬ УГКЦ»

Івано-Франківськ – 7 грудня 2019 р.Б.

 

«Ніколи не дайте себе звести людям,

які хотіли б Вас від Святої Церкви відірвати!

Пам’ятайте, що Бог не є Отцем тієї людини,

 Матір’ю якої не є Свята Церква.

Тому будьте вірними дітьми Святої Католицької Церкви!»

Слуга Божий Андрей Шептицький, 1901

 

Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх, хто бере участь у нашому Соборі.

ЩО ТАКЕ СОБОР І ЧОМУ ЦЕ ЗІБРАННЯ Є ТАКЕ ВАЖЛИВЕ ДЛЯ НАС?

Ми вже неодноразово чули такі вислови як «Собор» чи «Патріарший Собор». Собор, у нашому розумінні, то НЕ великий центральний храм, а зібрання представників всіх членів Церкви: духовенства (Патріарха, Єпископа, священиків і богопосвячених осіб) та вірних мирян. Це зібрання, на якому представляється і обговорюється певна тема, аналізуються різного роду церковні ситуації та явища, робляться певні висновки, складаються постанови чи висновки, так звані резолюції. Успіх, звичайно, залежить від актуальності теми зібрання та від активності його членів.

Собор може бути Вселенським (скликає Святійший Отець Папа Римський), може бути Патріаршим (скликає Патріарх), або ж Єпархіальним/Ахієпархіальним  (скликає Єпископ/Архієпископ у своїй Єпархії/Архієпархії). Тему ж собору відповідно визначає той, хто скликає і в чому є особлива потреба.

Наш Собор є Архієпархіальним і він має як ціль приготування до Патріаршого Собору, що відбудеться наступного 2020 року у Львові. Зазвичай Патріарші Собори скликаються раз на п’ять років. У церковному праві (кан. 140) читаємо, що Патріарший Собор це є «дорадче зібрання всієї Церкви, очолюваної Патріархом, яке подає допомогу Патріархові й Синодові Єпископів патріаршої Церкви у полагоджуванні справ більшої ваги, особливо для належного укладення форм і способів апостольства, а також церковної дисципліни відповідно до існуючих обставин часу…». Відповідно можемо сказати і про наш «Архієпархіальний» Собор, що він є дорадчим органом і покликаний стати допомогою для нашого Архієпископа Володимира у справах Церкви і душпастирства.

Якщо кожен з наших вірних прийме до серця розуміння і цінність таких зібрань для Церкви, молитиметься і переживатиме за добро Церкви в цілому та за добро своїх парафіяльних спільнот, то наші парафії насправді будуть «криницями», куди поспішатимуть за водою всі вірні, які в свою чергу, користатимуть з її духовних дібр і не будуть лише споглядачами, чи критикантами, але активними її учасниками.

ТЕМА НАШОГО СОБОРУ «ЄДНІСТЬ ПАРАФІЇ – ЄДНІСТЬ УГКЦ».

Єдність парафії – це тема досить загальна, але в цьому контексті «єдності» можна за торкнути дуже різноманітні моменти з життя парафії і Церкви в цілому.

Як ми вже згадали, наш собор є «архієпархіальним», бо він проходить в межах нашої Івано-Франківської Архієпархії, але одночасно він є таким собі підготовчим інструментом до Патріаршого Собору, VII сесія якого відбудеться 26–29 серпня 2020 року у Львові. І вже цей майбутній всецерковний собор має трішки ширшу назву: «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Але саме Гасло Собору «Церква є завжди і всюди з тобою», стане і для нас сьогодні таким орієнтиром про що ми будемо говорити. А те про що ми будемо говорити, має стати допомогою у формулюванні стратегії нашої Церкви на наступні роки чи десятиліття.

У душпастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом», який був «дороговказом» для розвитку нашої Церкви у минулому десятилітті і бажаючі (священики, богопосвячені особи і миряни) могли скористатися цими напрацюваннями і розвивати наші парафіяльні спільноти, заторкнуто було також і тему «Плекання і служіння єдності». Ця тема стала такою перехідною ниточкою до нашого зібрання.

В згаданому листі у розділі «Плекання і служіння єдності» читаємо: «Діяння святих апостолів показують глибоку єдність, яка існувала між членами першої спільноти Христових учнів: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (4, 32). Цей духовний стан першої християнської спільноти можна виразити словом «сопричастя/койнонія», що вказує на єдність, згоду та співжиття. Бути Церквою – це  перебувати в сопричасті Святого Духа, в благодаті Господа Ісуса і в любові Бога-Отця. Єдність Церкви є, такими чином, іконою єдності осіб Пресвятої Трійці. Ця єдність проявляється на різних рівнях: на рівні Вселенської і помісної Церкви, єпархії та окремої парафії. Трапляється, що через нашу неміч і гріховність ми не віддзеркалюємо цієї єдності. Будучи свідомими цього, всі ми маємо цінувати і плекати її, зберігаючи повне сопричастя з наступником апостола Петра – Святішим Отцем, з ієрархією нашої Церкви, з місцевими єпископами та душпастирями, які діють від їхнього імені.

Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти. Підтримуючи одні одних молитвою, обмінюючись Божими дарами та співпрацюючи в дусі Христового служіння, зможемо втілювати у життя синодальну програму «Святість об’єднаного люду Божого».

Ми не можемо бути байдужими до того, що діти Володимирового Хрещення нині поділені й відчужені між собою. Христос на Тайній вечері молився до Отця Небесного за своїх учнів, «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). У світлі цих Христових слів нині бажаю щиро попросити вас усіх: молімося за єдність Церкви, молімося за поєднання усіх Церков київської традиції, а насамперед, у дусі Христової любові намагаймося уникати будь-яких висловів чи дій, які могли б завдати шкоди нашим братам і сестрам у Христі чи образити їх. Хоч часом ми самі стаємо об’єктами наруги і утисків, не піддаваймося спокусі відповідати злом на зло. Для нас нехай стане заповітом молитва Христа за своїх кривдників і повчання апостола народів: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). [Кінець цитати листа]

І оскільки сьогодні наші вірні з різних причин роз’їжджають по цілому світі (через родинні ситуації, у пошуках праці), то Церква відчуває в собі обов’язок йти у пошуках кожного вірного і шукати різноманітні способи, якими би змогла їх тримати у єдності, щоби вони не втрачали зв’язок ані з нашою Церквою, ані з Україною, бо ж вони вірні УГКЦ. Саме Церква має плекати оцю згадану єдність, а не ставати причиною роз’єднань і відповідно кожна парафіяльна спільнота має як ціль шукати способи, щоби тут чи за кордоном об’єднувати наших вірних.

 

Я хочу запропонувати три способи, окрім богослужінь, які можуть допомогти нашим вірним, навіть не дуже «церковним» (тобто не завжди практикуючим, чи не дуже близьким до Церкви), наблизитися до Церкви, відчуватися частиною цієї спільноти і стати великою допомогою для своїх ближніх.

  1. Соціальні проекти. Тут йдеться про заохочення допомагати потребуючим особам у конкретних випадках, щоби вірні парафії чітко розуміли у усвідомлювали свою безпосередню відповідальність за своїх ближніх. Через такі соціальні проекти до Церкви часто наближаються люди, які або втратили зв’язок з Церквою або ж ніколи його не мали.

        Ми у наших парафіях час від часу оголошуємо про соціальні проекти всецерковного рівня (Карітас, Мальтійська Служба Допомоги), але часто люди не знають конкретно кому вони допомагають. Ці організації, напевно, на рівні Церкви найбільше допомагають, у цьому немає жодного сумніву. Однак, я вважаю, що окрім таких великих і загально церковних проектів є важливо, щоби у парафії були альтернативні проекти, відповідно до своїх парафіяльних можливостей, але щоб вони БУЛИ і щоб вірні про них ЗНАЛИ, і вірні у них БРАЛИ УЧАСТЬ.

Добрі справи здатні об’єднати різних за поглядами людей, інколи навіть примирити противників, «незадоволених» чи «ображених».

Ми у нашій парафії таким способом, після будівництва храму, збудували Монастирсько-Парафіяльний Центр (там діє Центр духовного розвитку дитини, перукарня, масажний кабінет, конференц-зал, трапезна для святкувань), ми придбали житло (квартиру маленьку) для багатодітної родини. І зараз за таким принципом будуємо великий дитячий садочок «Ковчег». Велика кількість людей приєдналися і об’єдналися навколо парафії саме через такі соціальні проекти. І приєднуються вірні з тих парафіяльних спільнот, де служиться в неділю служба і більше нічого в парафії не відбувається, на жаль.

  1. Спільнотні (парафіяльні) формаційно-відпочинкові зустрічі (заходи) – для дорослих. Тут можна брати до уваги різноманітні зустрічі для дорослих, в яких можна поєднувати і молитву, і навчання і відпочинок.

Ми звикли до молитовних зустрічей у парафіях, які в багатьох храмах вже мають елементи і молитви і навчання (це реколекції, це формаційні зустрічі, це тренінги). Однак, думаю, що варто все ж-таки звернути увагу Церкві і на християнські відпочинки.

Це правда, що діти в них беруть участь і, навіть, ми у Церкві часто себе потішаємо тим, що наші парафіяльні, при-монастирські чи єпархіальні табори охоплюють велику кількість дітей, що постійно зростає. Однак було би дуже цікаво мати статистику наявності всіх учнів і кількість дітей-учнів, які взяли участь у таборах, тобто побачити відсоток дітей, які беруть участь у відпочинку, організованому Церквою, тобто нами з Вами, скажімо представниками Церкви. Я думаю, що відсоток все ж-таки дуже малий – що таке 10-20-50 дітей з деканату чи навіть з парафії? Будьмо щирими перед собою. Це правда, що зараз набирають нового оберту так звані «Канікули з Богом» денного перебування при наших парафіях. І це ще один плюс до наших душпастирських заходів для дітей.

А якщо ж така ситуація, доволі сумна, є з дітьми, то що казати вже про дорослих. Який відсоток дорослих бере участь у християнських відпочинках, організованих парафією. Це правда, що ми не звикли до таких заходів, хоча в багатьох інших країнах, така практика має місце і то вже десятиліттями. Це правда, що наші парафії рідко організовують такі заходи, однак наші вірні все ж-таки відпочивають. Але ж як, де і з ким?

Часто такі спільнотні відпочинки (виїзди з родинами в гори, на море, у паломництва як по Україні так і за кордоном) можуть стати таким об’єднавчим моментам для кожної парафіяльної спільноти.

Ми у нашій парафії Святих Кирила і Методія спільно з Парафією Різдва Христового – обидві під опікою Згромадження Воплоченого Слова, організовуємо щороку християнські табори для чоловіків, для жінок і сплав по Дністру для чоловіків, сходження на гори родинами. Кожен день включає Службу Божу, час на Сповідь і на розмову зі священиком, моменти спільної трапези, музичні вечори, співи українських народних пісень, походи в гори, купання на річці…). Це елемент плекання єдності.

  1. Християнські паломництва. Паломництва чи прощі є особливим елементом, що може послужити для єдності парафіяльної спільноти і для усвідомлення універсальності нашої Церкви.

Паломництво чи проща завжди відбувається до особливих місць, пов’язаних з життям Ісуса Христа чи Богородиці, з життям Святих, до чудотворних ікон чи місць особливих приватних Об’явлень. Паломництва чи прощі можуть бути пішими чи з доїздом (автобусом, поїздом, літаком). Ці святі місця мають особливу духовну силу і притягують, сприяють зміненню життя і поглядів багатьох людей.

В паломництва інколи потрапляють люди, які не ходять до Церкви, не беруть участь у житті парафії, мають дивні, неправильні, інколи і ворожі ідеї про Церкву, про парафію і про духовенство в цілому. А вже саме середовище паломництва (атмосфера, дух) сприяє наверненню і зміненню особи.

Можна почути таку думку, що для того, щоб їздити в паломництва треба мати гроші. Це так, але людина може собі по трошки відкладати і планувати (це говорю з досвіду моїх парафіян чи навіть моєї мами). Звичайно, є паломництва дорожчі, а є і дешевші, є транспортом, а є пішки, є по Україні і є до святих місць за кордон.

З нашого парафіяльного досвіду, переконаний, що паломництва дуже об’єднують парафіяльну спільноту, а також об’єднують людей навколо навіть і соціальних проектів (паломники також беруть участь у соціальних проектах). Парафія повинна організовувати такі заходи, дати людині вибрати, запитати думку людей, куди би вони хотіли поїхати і на основі цього щось запропонувати.

Паломництва допомагають людині відкрити універсальність Церкви. Церква не закінчується у моєму селі, у моїй парафії. У паломництві люди пізнають інших вірних, духовенство, єпископів, Патріарха і Папу, бачать чисельність вірних нашої Церкви (подумаймо про Патріарші Прощі у Зарваниці чи в Крилосі), де зростають духовно (через Сповідь, участь в урочистих богослужіннях, чуваннях) і культурно (пізнають нові місця, історії Об’явлень, навернень, чудотворних ікон). Подумаймо про паломництво до Патріаршого Собору в Києві, куди часто запрошує наш Патріарх Святослав (відвідини головної святині УГКЦ і столиці нашої Батьківщини – багато вірних нашої Церкви ще не були в Києві ніколи). Подумаймо про паломництво до села Заздрість на Тернопільщині (музей Патріарха Йосифа Сліпого), про Катедральний Собор Святого Юра у Львові, про Гошівський чи Погінський Монастирі – відпустові місця, присвячені чудотворним іконам Богородиці. (Тут згадую про такий випадок – жарт чи правда, то вже належить історії – коли одна жінка вітаючи Владику Софрона Мудрого сказала: «Владико, бажаю Вам стати деканом!». Тобто для тієї жінки – «бути деканом» – то було найбільше і найвище у Церкві – вона більше нікуди не їздила і нічого не чула, а отже і мало що розуміла про універсальність Церкви, на жаль, з вини тих, хто мав би організовувати такі заходи і виховувати універсальність Церкви).

Висновок:

  1. Кожна парафіяльна спільнота покликана плекати єдність, щоб всі вірні, де б вони не знаходилися тут, в Україні чи за кордоном, відчували себе частинкою нашої Церкви через приналежність до певних парафіяльних спільнот та активну участь у їхньому житті; Буде єдність у парафії – це стане запорукою єдності цілої Церкви;
  2. Церква (духовенство і вірні) повинні шукати завжди те, що об’єднує, а не те, що нас різнить чи роз’єднує; тобто шукати різні способи участі всіх вірних: не всі у всьому братимуть участь, але треба дати альтернативні заходи, щоб вірні хоч би в чомусь могли взяти участь; обрядові справи і впертість у них залишили слід роз’єднання дуже серйозний, а вірні в таких ситуаціях залишилися дуже часто некатехизовані і не сформовані, однак вперто налаштовані у своїх переконаннях;
  3. Всі вірні Церкви покликані постійно молитися за цю єдність «Боже, нам єдність подай!».

АМІНЬ.

Для більшої слави Божої і спасіння людських душ!