Ми, християни, увійшли в час Великого посту, який нас духовно вестиме аж світлого празника Воскресіння Христового, який ми будемо відзначати 16 квітня. Інша назва цього періоду в літургійному році – це Чотиридесятниця, що бере свій початок від євангельської розповіді про сорокаденне перебування Ісуса Христа в пустині. Для всіх християн він є часом особливих роздумів над духовним життям, часом іспиту сумління над своїм християнським життям, часом більш інтенсивної молитви і духовних подвигів. І чи не найкращим висловом чи, краще сказати, програмою, дороговказом для кожного християнина на піст є слова нашого Патріарха Йосифа Сліпого «Μεγαλα αιτεσθε! – Великого бажайте!».

17 лютого 2017 року минуло 125 років від дня народження Патріарха нашої Церкви Йосифа Сліпого. Саме слово «патріарх» походить з грецької мови «Πατριάρχης» і означає — перший серед батьків, складається з двох слів ἀρχή — початок, перший та πατήρ — батько. В Старому Завіті «патріархами» називали Авраама, Якова та інших осіб, які насправді були «духовними» батьками народу і провадили його до Господа. Цей титул використовується для Глави Церкви, зважаючи на роль духовного Отця. І особливо наш народ любить таким словом називати великого українця та Главу нашої Церкви в складний період минулого століття – Йосифа Сліпого, який провадив Церкву після смерті Митрополита Андрея Шептицького і аж до 1984 року, коли упокоївся в Бозі у вічному місті Римі.

У своєму посланні «Великого бажайте», яке Патріарх Йосиф Сліпий написав у 1957 році із заслання, ми бачимо Його особливу любов до українців і вірних своєї Церкви. Сам вислів «великого бажайте» він взяв від церковного письменника Орігена. Два елементи згаданого послання хочу сьогодні особливо відживити у свідомості наших вірних і запропонувати як програму на Великий піст – що робити і що змінити у своєму житті.

  1. «Леліяти далекосяжні пляни, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти, набувати глибоку науку і високе мистецтво, стати пориваючим проповідником і досвідченим провідником, бути духовним добродієм людства, співдіяти з Божими поривами, не губити їх і не тратити сил на дрібниці і переминаючі речі, не спинюватися на марницях, поширювати і закріплювати Христову Церкву, а передусім – здобути велику святість…»

Кожен з нас є вірним своєї Церкви і громадянином цієї прекрасної землі, яка називається Україна, в непростий історичний період якої ми живемо. Боротьба за незалежність, війна, конфлікти і сварки на політичному полі, інколи і на церковному, – все це є тим історичним середовищем, в якому ми народилися і живемо. Різними ситуаціями ми незадоволені, ми пригнічені, але ж ми – християни, ми діти Христові і діти Марії! Чи маємо право ми втрачати надію і опускати руки, зневірятися. Патріарх Йосиф, перебуваючи на засланні у дуже складних обставинах і випробуваннях, в голоді і холоді, все ж-таки, через любов до своєї Церкви і Батьківщини, нагадує нам «Великого бажайте». У всіх тих ситуаціях, ми повинні дбати за добро Церкви і Батьківщини, за нас цього ніхто інший не зробить. Кожен з нас є відповідальним за те, щоб творити добро і уникати зла.

  1. «Одушевлятися великим, високим і мати заєдно перед очима гідну мету – само собою підносить людину; слушно говориться, що вона росте із своїми плянами. Велике не затемнює погляду маловажними речами, але поширює його. Навпаки, хто грязне в тілесних похотях, котиться вниз, що раз глибше і глибше. Такі стають остаточно ворогами Христа, «їх кінець – загибель, їх бог – черево» і слава їх в соромі, – вони думають про земське (Фил 3, 19). Тому каже Христос: «Не шукайте, що вам їсти або що пити, бо того шукають люди цього світу» (Мт 6, 29), – хто бажає великого, той глядить на речі в далекій перспективі, а тоді воно має бути великим і корисним, не на десять, сто, тисяч літ, але на цілу вічність…»

Думати і прагнути великих, гідних речей – це благородна справа. Думати тільки про земське і тільки про своє особисте добро – це уподібнюватися до земського, а думати про духовне – воно підносить людину і робить її «великою». Людину, яка прагне великих речей і шукає спільного добра, ми справедливо можемо назвати великодушною, тобто доброю, корисною, щедрою, послужливою. Христос прагне, щоб ми такими були і в цьому дав нам приклад.

У Євангелії ми можемо зустріти великодушних людей, тих, які своїм життям показали, що «великого» можна і треба бажати, і що без прагнення духовних і загальнолюдських цінностей, не може бути доброго християнського життя.  Патріарх Йосиф наводить приклад Пресвятої Богородиці та інших святих: «Великого» бажала і Мати Божа, коли без вагання згодилась на народження Божого Сина, щоби спасти людський рід. «Великого» бажав і святий Йосиф, коли, довідавшись про Божі пляни від Ангела у сні, остався тому вірним аж до смерті і посвятив тому ділу усе своє життя: «Вона породить Сина, і назвеш ім’я Йому Ісус, бо Він спасе людей від гріхів»… «Великого» бажали три царі, що вибрались в далеку дорогу віддати поклін Цареві Царів. «Великого» бажав і св. Йоан Хреститель, коли кликав: «Покайтеся, бо приблизилося Царство небесне». «Великого» бажав в своєму житті праведний Симеон – і діждався оглядання Христа, бо «Виділи очі мої спасіння твоє». «Великого» бажав святий первомученик Стефан: «Я виджу небо відчинене і Сина Чоловічого, що стоїть по правиці Бога!» І хто ж перечислить всіх тих славних святих, що бажали «великого» в своєму житті?»

Отже, ми зрозуміли, що правдиві християни повинні палати любов’ю до Господа Бога і до своєї рідної Батьківщини. Ця любов проявляється в особистій турботі про Церкву і Батьківщину, про свій посильний внесок у розвиток духовності, виховання, освіти, науки, культури. Це означає, що той, хто правдиво любить, не може стояти осторонь всіх процесів, що стосуються людини і які відбуваються у цей час. І якщо деякі з цих процесів – погані чи небезпечні (просування вільного і розкутого життя серед молоді, пропагування гендерної політики, захист права на аборт та подібного), то християнин має виступити проти і захищати божі цінності та гідність людини.

Відношення людей до християнських цінностей і до прагнення чогось великого може бути різним і явним прикладом цього є дві євангельські розповіді, про які говорить Патріарх Йосиф у своєму посланні. Всі знаємо розповідь про зустріч Ісуса з учнями по дорозі до Емауса. Учні Клеопа і Лука йшли розчаровані, втративши надію на Христа, коли не сповнилися їхні надумані ідеї. І ми також, пригноблені різними життєвими труднощами, маємо велику спокусу опустити руки, втрачати надію на те, що щось зміниться і що одного дня наше життя стане кращим. Як християни, ми не маємо права допускати пригнічення і падати у безнадію, бо Господь сказав, що волосок з нашої голови не падає без Його волі. Розчаровані і пригнічені учні Христові, впізнали Його при ламанні хліба, що нагадує всім нам – ми повинні приступити до джерела всякого добра і всякої надії на покращення – це до Святого Причастя.

Другим таким очевидним прикладом є багатий юнак, який через свою прив’язаність і мізерність, через те, що зациклився на земному і матеріальному, не осягнув благодаті насолоджуватися життям з Богом – і тому «засмутився вельми, бо був дуже багатий» (Лк, 18, 23), а відтак відійшов від Ісуса. Якщо розчаровані учні Клеопа і Лука, спілкувалися з Ісусом, що їх привело до ламання хліба і пізнання Христа, то багатий юнак, відійшов сумний через прив’язання до земного і через те втратив товариство Ісусове.

Так само і ми, християни і українці, зберігаючи у наших серцях слова Патріарха Йосифа «великого бажайте», стараймося не жити нинішнім днем і думати тільки про їжу і пиття, і не лише про свою родину і свій город, але не забуваймо про ціль нашого життя – спасіння наших душ. Ціль має бути в нас перед очима – Царство Небесне і спасіння безсмертних душ. Можемо сказати, що «великого бажати» – це обов’язок кожного християнина і це дороговказ для всіх, хто прагне гідно прожити єдине життя на землі.