Парафія Святих Кирила і Методія

Святі Покровителі

У пам’яті багатьох європейських народів збереглися постаті цілком реальних історичних осіб, які своєю самовідданою, часто жертовною діяльністю найбільше спричинилися до проникнення світла Христової віри на терени тієї чи іншої країни. Тут можна згадати благовірного римського імператора Константина та його матір Олену, просвітительку Грузії св. Ніну чи св. Патрика, що проповідував християнство в далекій Ірландії, і, звичайно, київського князя Володимира Великого.Святих, що, подібно до апостолів, поширювали віру Христову в різних краях, називають рівноапостольними. До грона цих сіячів віри належать і святі рівноапостольні Кирило та Методій, вчителі слов’ян (пам’ять 24 травня). Саме вони, одними з перших, ще в середині ІХ століття (більше, ніж за 100 років до хрещення Русі-України) розпочали проповідь християнства серед слов’янських народів. Їх діяльність важлива для нас і тим, що відбувалася в епоху, коли християнська Церква ще не була поділеною на католицьку і православну. Місія святих Кирила і Методія серед слов’янських народів здійснювалася з благословення як Константинопольського Патріарха, так і Папи Римського.

Святі Кирило і Методій були рідними братами. Ці імена, з якими вони назавжди увійшли в історію, вони отримали не відразу, а вже тоді, коли стали монахами. А народилися вони в давньому місті Салоніки, яке було важливим торговельним і політичним центром Візантійської імперії. Місто знаходилося на пограниччі зі слов’янськими землями і дістало слов’янську назву Солунь. Старший з семи братів у сім’ї Методій появився на світ десь між 815 та 820 роками і при хрещенні вірогідно мав ім’я Михайло. Молодший з братів Кирило народився у 827 або 828 році і був названий Константином.

Брати походили зі знатної родини. Їх батько мав високий військовий чин при візантійському імператорському дворі, завдяки чому дітям у тодішніх умовах була гарантована блискуча кар’єра. Так, за деякими даними, Кирило виховувався разом з імператором Михайлом ІІІ, отримав освіту в школі при імператорському дворі в Константинополі. Методій спочатку був військовим, дослужився до чину архонта і став управителем однієї з слов’янських областей в Македонії, що належала в той час Візантії (є версія, що походили брати зі слов’янського князівського роду, завдяки чому власне і був Методій призначений управителем слов’янської області вже у віці 12 років, за іншими даними – 20-ти років). Можливо, там він вивчив мову місцевих слов’ян, якщо все ж сам не був слов’янином. Однак серця братів понад усе полюбили Бога і прагнули служити насамперед Йому. Вони відмовилися від подальшої світської кар’єри й обрали зовсім інший життєвий шлях.

Кирило був за характером справжнім місіонером: активний, енергійний, мав дар переконувати людей, однак мав дуже слабке здоров’я. Методій, навпаки, був сильним, але відлюдником за натурою. Тому вважається, що лідером все ж був молодший Кирило.

Кирило, відкинувши вигідний шлюб, став священиком, працював бібліотекарем архіву при церкві Святої Софії у Константинополі, а згодом і секретарем Константинопольського Патріарха. Викладав філософію у Вищій школі в Константинополі і завдяки своїй мудрості став відомим серед візантійської еліти як Константин Філософ. Він, також, за наказом імператора і Патріарха виїздив з дипломатичною і просвітницькою місією до Сирії, стародавнього осередку християнства, захопленого мусульманами – арабами, маючи, таким чином, ще до покликання на місію до слов’ян, певний досвід місіонерської діяльності. Прагнучи цілковито присвятити себе Богові, він покинув публічне життя і пішов у

Поліхроніїв монастир на горі Олімп, де став ченцем (за іншою версією прийняв постриг лише безпосередньо перед смертю, у Римі, а до того часу називався Константин). Невдовзі, після понад десяти років, присвячених державній службі, сюди ж прибув і його брат Методій, який протягом деякого часу був навіть настоятелем цього монастиря. Відомо, що Методій покинув не тільки державну кар’єру, але й дружину та двох дітей. Він відмовився також від пропонованого йому єпископського сану, про що пізніше, мабуть, не раз пошкодував.

Проте подальші політичні події докорінно змінили долю братів. У центрі Європи виникла потужна Великоморавська держава. Слід зауважити, що до цієї держави належала тоді значна частина чеських, словацьких, польських та інших слов’янських земель. А тим часом Майнцський синод 852 р. визнав християнство на території Моравії недосконалим в організаційному відношенні. Князь Великої Моравії Ростислав прагнув об’єднати розрізнені церкви на території своєї держави і створити єдину єпархію, зміцнивши цим і свою державу. Проповідь німецьких місіонерів з їх латинською мовою богослужінь та книг на цих територіях була малоефективною та політично невигідною: Ростислав вів важку боротьбу за незалежність своєї країни проти Німецького королівства.

Тому він направив посольство до візантійського імператора Михайла ІІІ з проханням прислати йому вчителів, що могли б правдиво викладати основи християнської віри зрозумілою для місцевих слов’ян мовою. Вибір впав на братів, що володіли мовою македонських слов’ян. За переданням, св. Кирило запитав імператора: “Чи є в них літери? Адже проповідувати лише на словах, це те саме, що писати на піску”. І тоді візантійський імператор з благословення Константинопольського Патріарха Фотія доручив Кирилу скласти слов’янську абетку. Кирило зробив це головним чином на основі грецьких букв, а також придуманих ним самим. Це сталося близько 863 року. Влітку того року брати прибули до столиці Великоморавської держави – Велеграду.

Святі брати переклали на старослов’янську мову найважливіші місця з Євангелія та Апостолів, які читаються під час Богослужінь, а також Псалтир та богослужбові книги, створили школу для майбутніх священнослужителів, у якій навчалося близько 50 осіб.

Проповідь Кирила та Методія серед слов’янських племен мала великий успіх. Водночас вони продовжили працю над перекладами слов’янською мовою релігійних книг, писали релігійні твори, при церквах і монастирях відкривали школи для місцевого населення.

Подвижницька діяльність Кирила і Методія виявилася нелегкою, зустрілася з протидією місцевих німецьких місіонерів, які вважали, що спілкуватися з Богом і читати Його Слово можна лише трьома мовами, якими було зроблено напис на Хресті Господньому – єврейською, грецькою і латиною. І дійсно така традиція до того часу існувала в Церкві. Тому слов’янська проповідь Кирила і Методія могла потягнути за собою звинувачення в єресі.

Водночас 864 р. внаслідок ряду поразок у війнах з королем Людовіком Німецьким ускладнилося міжнародне становище Великої Моравії. З іншого боку, брати не могли далі розвивати свою працю щодо розбудови Церкви в Моравії, оскільки не мали права висвячувати священиків (Кирило був звичайним священиком (за іншими даними – дияконом), Методій – рядовим ченцем). Постала альтернатива: вертатися до Константинополя, щоб дістати єпископську хіротонію та заодно висвятити учнів, чи шукати порозуміння з Римом. Достеменно невідомо, чому саме (а світські науковці пояснюють це по-різному – політичними, дипломатичними міркуваннями та обставинами), але фактом є, що брати обирають Рим. Після 40-місячної місіонерської праці серед слов’ян брати 866 р. вирушають у напрямку до Венеції. По дорозі вони продовжували свою проповідницьку та просвітницьку діяльність серед інших слов’янських племен. У Венеції вони чекали на корабель, який плив би до Константинополя, однак отримали запрошення від папи. Можливо, під впливом противників їх викликали до Риму для суду, а може папа розраховував залучити їх на свій бік.

Того ж 866 р. або 867 р. вони прибули до Риму, де провели понад два роки, мешкаючи у грецькому монастирі. Відомостей про перебіг дискусій великих слов’янських вчителів з їх опонентами не збереглося. Однак відомо, що 867 р. помер папа Миколай І Великий і папський престол посів Папа Адріан ІІ. І саме він прийняв братів з великими почестями (як посланців нового, слов’янського світу), схвалив їх діяльність і підтвердив право використовувати слов’янську мову в церковних відправах і книгах. Папа освятив їх слов’янські книги на престолі однієї з давніх римських церков (церкви св. Марії Ясної). Там же у Римі в церкві св. Петра Кирило був висвячений на єпископа, а Методій – на священика. Чимало учнів Кирила і Методія, які прибули з ними, Папа особисто висвятив у священики. Відомо, що служби ці відбувалися за римським обрядом.
Святі брати передали Адріану ІІ мощі Папи-мученика св. Климента, який загинув у Криму в 102 році (він був засланий туди римським імператором Траяном; а там язичники втопили його в морі). Ці мощі були віднайдені ними в одному з храмів Херсонесу (нині – Севастополь) ще під час однієї з ранніх їхніх подорожей у складі візантійської делегації, висланої до хозарів, і з того часу ці реліквії супроводжували братів повсюдно в їх місіонерській праці.

На жаль, під час перебування в Римі св. Кирило важко захворів і помер 14 лютого 869 року. Перед смертю він сказав своєму братові: «Ми з тобою були, як пара волів, що обробляють одну ниву. І ось я падаю на борозні, закінчивши день свій, а ти, хоч і любиш гору Олімп, та задля тої гори не залишай просвіту слов’ян, бо через неї можеш ще краще осягнути спасіння». Похований був св. Кирило в Римі у храмі св. Климента. За розпорядженням Папи Адріана ІІ поховання було проведене дуже урочисто (папа наказав віддати померлому найвищі почесті, «як для нього самого»). Похований він був у візантійському чернечому вбранні, поруч із привезеними ним же мощами папи-мученика Климента. Незабаром на гробі св. Кирила почали здійснюватися чуда.

Свого роду «детективна» історія трапилася з останками св. Кирила. У середині ХІХ ст. були проведені археологічні розкопки на місці поховання і труна виявилася порожньою. Справа в тому, що храм той кілька разів був зруйнований, знову відбудовувався, останки переховувалися, нарешті один з кардиналів примістив їх у родинному склепі. І лише 1963 року під час святкувань Католицькою церквою 1000-ліття місії святих Кирила і Методія за наказом папи Павла VI останки св. Кирила були повернуті в церкву св. Климента.

А св. Методій одержав від того ж папи Адріана призначення Паннонсько-Моравським архієпископом (ця кафедра вважалася стародавнім престолом св. Апостола Андроніка) та апостольським легатом і повернувся до Моравії, щоб продовжити свою місію серед слов’янських народів. Однак в Моравії за цей час кардинально змінилася ситуація. Князь Ростислав був зраджений і виданий на тортури Людовіку Німецькому, невдовзі помер в ув’язненні, а владу захопив новий князь Святополк – пронімецьки орієнтований. Цього разу Методія у Велеграді зустріли вороже, над ним було влаштовано неправедний суд. Відправлений в ув’язнення до Швабії, Методій упродовж двох із половиною років перетерпів багато страждань.

Звільнений за наказом Папи Римського Івана VIII і відновлений у правах архієпископа, Методій продовжив проповідь серед слов’ян. У Велеграді в останні роки свого життя святитель Методій з допомогою своїх учнів переклав слов’янською мовою весь Старий Завіт (окрім Макавейських книг), а також Номоканон (Правила святих отців) і Патерик.

Святий Методій передбачив дату власної кончини і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Поховальний обряд було виконано трьома мовами – слов’янською, грецькою і латиною. Похований святитель був у соборному храмі міста Велеграду.

Матеріал підготував Олег Жерноклеєв, ІІІ Чин ВС
Завідувач кафедри всесвітньої історії