Розважання – це щодо способу внутрішня молитва, яка веде до доброї постанови.
У своїй суті воно є глибоким роздумуванням над релігійною правдою або подією, з’єднаним з постійним застосуванням її до себе, щоби таким чином збудити в собі святі почуття (напр., жалю, покори, радості, віри, надії, любові й ін.) та повести волю до побожних постанов, відповідних цим почуттям. У цій побожній практиці звертаються всі три сили нашої душі: пам’ять, розум і воля до релігійного предмету, який таким чином впливає на душу, підносить її до Бога, виправляє й освячує.
Велика сила щоденного розважання полягає і в самій його природі та стверджена досвідом всіх ревних слуг Божих, що завдяки йому у всіх найважливіших справах життя були й бувають ведені Духом Божим. Ця щоденна праця над власною душею є найпевнішою дорогою до праведного життя й спасіння душі — є наріжним каменем досконалості життя кожного священика, духівника, провідника душ.
Практика щоденного розважання складається з трьох частин:
- Приготування (попереднє, безпосереднє);
- Власне розважання;
- Закінчення.
ПРИГОТУВАННЯ
А) Попереднє. Ввечері, перед сном, перечитай або вислухай предмет розважання, що — для короткості і ясності — зібраний звичайно у двох або трьох точках. З нього вибери для себе духовну користь на наступний день, тобто передовсім окресли собі постанову, яку маєш винести з цього розважання. Ця користь має бути не для розуму (пізнання або поглиблення якоїсь правди), а для волі, яка наступного дня має виправитися, вірніше піддати себе під волю Божу і приготувати себе на труднощі дня, який надходить. Щоби предмет розважання міг без перешкоди впливати на тебе, зосередь довкола нього всі свої думки.
Тому, аж до ранішнього розважання зберігай мовчання і відкидай різноманітні розсіяння та інші думки, а справляйся в покорі, умертвінні, зібранні.
Останньою думкою перед сном і першою після пробудження хай буде предмет і постанова з розважання.
Б) Безпосереднє. Коли прийде час, призначений на розважання, заспокойся і зберися, а тоді:
- Постав Себе з живою вірою перед лице Всевидячого Бога, збуди в собі акт глибокої покори й поклону та проси Його про ласку доброго розважання;
- Коротенько (через час одного »Богородице Діво«) пригадай собі точки розважання;
- Щоби усунути розсіяння та зайняти уяву, уяви собі чітко образ предмету розважання (місце, особи, себе при них, наче б це було тепер перед твоїми очима). Таким чином швидше відчуєш правду, і коли би думка серед розважання кудись відлетіла, одним поглядом на цей образ скеруй її знову до предмету розважання;
- Проси Бога про просвічення розуму й спонукання волі до осягнення плоду, який ти собі вибрав з огляду на стан своєї душі і який бажаєш винести із цього розважання.
Це ближче приготування має тривати 3 – 5 хвилин. Відтепер вважай на положення тіла; основне очі хай не блукають довкола, а зверни їх на хрест, образ, або хай будуть закриті.
ВЛАСНЕ РОЗВАЖАННЯ
Тепер усі три сили душі: пам’ять, розум і воля збираються і співпрацюють біля поодиноких точок розважання.
А) Пам’ять подає для душі одну за одною точки розважання, зі всіма — для тебе найважливішими — обставинами. Коли це наука або правда віри, пригадай собі, що вона передовсім для тебе дана (і то ще ким!) і прийми її з вірою. Коли ж се розважання якоїсь події, придивися їй ближче: хто це? що робить? що говорить? (або коли не говорить, які у нього думки? які почування?) де? коли? як? чому? які з сього наслідки?
Б) Розум поглиблює розуміння і значення правди, яка міститься в тому, що пам’ять пригадає. Він старається пізнати причину й вагу, зробити з неї висновок і застосувати його до своєї душі. При цьому старається він відповісти тобі на такі питання:
- Що у тій правді або події заслуговує особливішої уваги?
- Що я можу і маю із цього навчитися?
- Хто дає мені цю науку, пораду, наказ?
- Чого він від мене бажає?
- Як я досі у цьому поступав? Чи моє дотеперішнє життя відповідає цій науці або правді? (Коли так, то дякуй Богу, тішся, постанови на далі ще більшу вірність і проси про благословення для тієї постанови, — а як ні., то жалуй і застановися: які були причини дотеперішніх похибок? Серед яких обставин я звичайно падаю?
- Отже, як мені на майбутнє поводитися при цій нагоді?
- Чому? — бо це конечно потрібне для мене (як людини, християнина, майбутнього священика…) — корисне для цього і другого життя — легке й миле (ласка Божа й спокій серця)… чого можу надіятися, як це робитиму? чого маю боятися, коли це занедбаю? якби я тут іншому порадив? Як би я поступив на смертній постелі? що робили святі в такому випадку? Що на моєму місці зробив би мій Спаситель, Пречиста Діва, мій Покровитель?
- Котрі перешкоди мушу усунути? Яких середників маю вжити, щоби позбутися цієї злої звички, пристрасті. ., яка є головним джерелом мого нещастя
В) Воля будить серед вище наведеного розважання побожні почуття: подиву, подяки, любові, жалю, стиду, страху, довір’я, надії, бажання… відповідно до предмету розважання.
Передовсім зроби собі: добрі постанови на майбутнє, саме на сьогоднішній день. Лише хай ті постанови будуть рішучі, — не загальні, а розраховані на твої теперішні обставини й потреби. При тому маєш вже наперед передбачити й розважити перешкоди і труднощі, з якими ймовірно зустрінеться виконання постанови: тому треба подумати про чинники й способи, які мають їх усунути і перемогти.
Ці три сили душі можуть собі взаємно помагати в такому порядку, який у даній хвилі є для тебе найкращий, щоби ти правду пізнав, взяв собі її до серця і знайшов заохочення до поправи життя та поступу в чесноті.
Так переходи точку за точкою і розважай її так, як першу. Коли твоя душа знайде в якійсь точці більше поживи для себе, — не йди далі, а зупинися на ній, навіть якби на це мав піти й цілий час, призначений на розважання. Решта точок, коли вони тобі потрібні, можеш розібрати наступного дня.
При діяльності волі, яка є з цілого розважання найважливіша, тобто при розбудженні побожних почувань і добрих постанов, говориш з самим Богом, і тому годиться тобі поводитися при них з більшою пошаною не лише внутрішньою, але й зовнішньою. Звичайне положення тіла — це клячання з легким опертям рук на грудях або клячнику. (Як нікого немає, можна простягнутися на землі).
Коли страждаєш розсіянням або духовною сухістю, стережися через неї переривати, скорочувати або, борони Боже, залишати розважання. Будь переконаний, що коли ти терпеливо і з самовідреченням зноситимеш це випробування, упокоришся перед Богом і витриваєш у молитві, — можеш набути багато ласк і великих заслуг.
ЗАКІНЧЕННЯ
Розважання закінчується духовною розмовою та іспитом цілого розважання.
А) Духовна розмова представляє постанови, зібрані з розважання, насамперед. Пречистій Діві, Заступниці перед Ісусом, щоби Вона зволила їх поблагословити й вимолити у Сина ласку совісного їх виконання. На закінчення щиро помолись “Богородице Діво”.
Потім звернися з тим самим проханням до Спасителя, твого Посередника у Бога Отця, та помолись молитву “Душе Христова”… На кінець звернися з тим самим проханням до самого Отця Небесного і після цього побожно помолись »Отче наш«.
Духовну розмову ведеться так, як веде її приятель з приятелем, слуга з паном, дитина з батьком, хворий з лікарем — щиро, а при цьому або проситься про якусь ласку, або оскаржується себе через поповнені похибки, звіряється зі своїми труднощами, сумнівами і проситься про раду або допомогу.
Після духовної розмови вибери собі якийсь вислів зі Св. Письма, коротеньку молитву, або зітхання, яке у кількох словах передавало би зміст цілого розважання. Повторюй собі його частіше, серед праці і спокус дня, щоби воно тобі пригадувало постанову з розважання і обітниці, які ти вчинив твоєму Богові.
Б) Іспит має для тебе стати контролем і напрямною у праці над самим собою, якою є розважання. Він охоплює короткий огляд приготування, розважання і закінчення з точки чисто формальної тобто, чи ти все зробив точно й совісно перед Богом, після цих правил.
Тому дай собі відповіді на такі питання:
- I. Яке було моє приготування?
- Чи я уважно вислухав (або прочитав) точки розважання і визначив плід (постанову) на нинішній день?
- Чи вірно зберігав мовчання і зібраність?
- Чи перед сном і час після пробудження пригадував собі ще раз точки розважання?
- Чи при вставанні, одяганні та інших заняттях перед розважанням займався відповідними думками і відганяв розсіяність?
- Чи був спокійний і зібраний на початку розважання?
- Чи поставив і тримав себе перед лицем Божим?
- Чи побожно відмовив приготовану молитву?
- Чи чітко уявив собі образ предмету і чи помагав собі цим при розважанні?
- Чи щиро просив про плід розважання і чи справді важливим було мені його осягнення?
ІІ. Як працював в часі розважання?
- Чи пригадав собі цілий предмет?
- Чи старався його зрозуміти?
- Які висновки зробив з нього і як це застосував до себе?
- Які мав побожні почування і потіхи?
- Як поборював розсіяння і сухість?
- Чи старався займати більше почуття і волю, ніж розум?
- Чи тримався і як довго однієї точки, коли у ній находив духовну поживу?
- Чи зберігав відповідне положення тіла ?
III. Яке було закінчення розважання?
- Яких просвічень зазнав і які зробив постанови на сьогоднішній день?
- Чи моя розмова зі Святими, Марією, Ісусом, Богом була щира й тепла?
- Що буду нині цілий день повторяти?
- Яким способом впроваджу сьогоднішню постанову в життя?
- Чи цілий, призначений на це час, використав на розважання?
Коли тобі видається, що ти все це відповідно до своїх сил правильно і добре зробив, подякуй Богу і постанови собі завтра знову так само все добре виконати. Коли побачиш, що розважання не було добре, пошукай причини цього, поскаржся на свої невірності і обіцяй, що завтра будеш совіснішим. При вечірнім іспиті совісті випробуй себе, як ти через день виповняв і виповнив постанову з розважання?
Для поступу в духовному житті має велике значення, коли ти в окремому записнику будеш собі записувати всі особливі просвічення і важливі постанови і час від часу (наприклад, раз на місяць ) їх собі прочитаєш. Такі записи можуть бути одні на декілька років або й на ціле життя.
Ціле розважання триває звичайно пів години.