«Дуже швидко закінчиться твоє земне життя:  тому міркуй над тим, що діється з тобою. Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її. А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам’яті. О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє,а не передбачає майбутнього! У кожній справі і думці ти повинен пильнувати так, ніби вже сьогодні маєш умерти»

(Тома Кемпійський, «Наслідування Христа»,23)

 

«Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним»

(1 Сол. 4,13-14)

ДОРОГІ БРАТИ І СЕСТРИ!

У Святому Письмі читаємо: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре чи зле» (2 Кор 5,10). Це радісні слова для тих, хто живе з Богом і для Бога. Однак вони є пересторогою і нагадуванням про навернення для тих, хто живе безбожно у гріху і не бажає виправитися. Доки живемо на цьому світі, маємо нагоду творити добро і зло, а по смерті отримати спадок:  вічність з Богом, або без Нього.

З досвіду знаємо, що людина живе якийсь час на землі, а потім відходить «на правду», помирає. Для християн смерть –  не остаточний кінець, але перехід до вічності, на яку людина собі заслужила за роки земного життя. Як добре приготуватися до смерті? Що чинити в сам момент відходу людини з цього світу, як при цьому мають поводитися рідні й близькі померлого? Відповідь на ці та інші питання у цій публікації.

 

ПРИГОТУВАННЯ ДО СМЕРТІ

Християнин повинен молитися, щоб відійти з цього світу у Божій благодаті, тобто без важкого гріха. Прагнути перебувати у стані ласки освячення потрібно повсякчас і в цьому нам допомагає дар «страху Божого», що перестерігає від гріха, але в сам момент відходу з цього життя до вічності Божа благодать потрібна особливо. Ми, зазвичай, не знаємо ні дня, ні години своєї смерті, тому повинні бути завжди готовими до відходу з цього світу.

Якщо у родині чи серед близьких хтось важко хворіє, треба довідатися, чи людина сповідалася і причащалася. Не біймося порадити приступити до цих таїнств людям при смерті. І обов’язково потрібно покликати до них священика.

Важкохворим треба порадити уділити святу тайну Єлеопомазання, яка є молитвою оздоровлення, а не молитвою «на смерть», як помилково думають деякі особи.

Необхідно пам’ятати про обов’язок примирення перед смертю з іншими людьми. Хоча християни завжди повинні прощати своїм ближнім, але може трапитись так, що хтось і на смертнім ложі досі не примирився зі своїми ближніми, тому такій особі варто нагадати про примирення і заохотити до прощення.

Потрібно дати можливість умираючому попрощатися зі своїми найближчими родичами, і дозволити, за бажанням, зробити це окремо з кожним – віч-на-віч. Про важкий стан умираючого варто повідомити його родичів.

МОМЕНТ СМЕРТІ

Відхід наших ближніх з цього життя вірні супроводжують молитвою. Останні миті життя називають ще агонією (грец. αγωνια — боротьба). Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність, тому потрібно ставитися до вмираючого з великою терпеливістю, старатися зберігати тишу і супроводжувати його відхід молитвою.

Якщо ми зі свого боку зробили все, що в наших силах: доглянули рідну, близьку людину, подбали про необхідну лікарську опіку і допомогу, то тепер маємо просто молитися за її «мирну і безболісну кончину», як про це кожного разу молимося на Службі Божій, коли доручаємо наших ближніх Божому Милосердю.

ПІСЛЯ СМЕРТІ

Після смерті тіло потрібно поховати за християнським звичаєм, а за душу померлого треба молитися.

Щодо тіла:

  • Повідомити місцевого священика про смерть і домовитися про відправу Парастасу та Похорону;
  • Повідомити рідних і близьких покійного (-ої);
  • Замовити труну і хрест; подбати про відповідний одяг для померлого, покласти тіло до труни;
  • Наполягати, щоб рідні й друзі вшановували померлого живими квітами, а не пластмасовими вінками, які дуже шкодять здоров’ю живих і є марною тратою грошей;
  • Замість квітів можна приносити грошову пожертву родині померлого, коли ж родина не потребуватиме коштів, їх можна витратити на діла милосердя за душу небіжчика;
  • Похоронити на цвинтарі і доглядати за могилою;
  • Встановити хрест чи надмогильний пам’ятник, краще скромний, без надмірних витрат. Подбати, щоб надмогильний пам’ятник мав знак нашого спасіння – розп’яття Христове, а не лише фото небіжчика;
  • Старатися викорінювати так звані «поминки» – великі, тривалі обіди, їх не личить чинити добрим християнам, при потребі можна обмежитися лише короткою перекускою.

Щодо душі:

  • Зберігати молитовну атмосферу біля померлого;
  • Традиційно пожертвувати Службу Божу за душі померлих на 9-ий і на 40-ий день, а також в кожну річницю смерті;
  • Замовляти молитви Сорокоусти в часі Великого Посту.
  • Замовити відправу «григоріянки» – 30 літургій за душу померлого (-ої);
  • Чинити діла милосердя, жертвуючи їх за душі померлих.

 

ХРИСТИЯНСЬКЕ РОЗУМІННЯ СМЕРТІ

«Христос наша Пасха»

  1. Християнин, який у таїнстві Хрещення сподобився божественного життя, уже тут, на землі, живе життям вічним. Для віруючої людини смерть є наслідком гріха наших прародичів, але раз і назавжди переможена смертю і воскресінням Ісуса Христа, Який «тим, що в гробах, життя дарував». Смерть для християнина не є глухим кутом, відходом у небуття чи кінцем існування людської особи. Смерть, як і життя, має сенс, який відкриваємо у світлі Христової Пасхи. Смерть – це перехід до нового життя, від землі – до небес.

902.Смерть не може бути втечею від життя, чи його запереченням. Тому самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя – тяжкий гріх, і Церква засуджує його. Самогубство можуть спричинити різні соціальні, психічні чи інші фактори, однак найголовнішою причиною є зневіра, втрата сенсу життя, відкинення Божого милосердя та розпука…

ЗАУПОКІЙНІ БОГОСЛУЖІННЯ

  1. У похоронних і поминальних богослужіннях Церква просить милосердного Бога простити вмерлому його гріхи й «оселити душу його у країні живих, в місці світлому, де всі святі і праведні спочивають». Так Церква приносить «жертву умилостивлення» за померлих, щоб вони звільнилися від гріха (пор. 2 Мак. 12, 46).

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН

  1. Християни сприймають смерть у світлі перемоги Христа над смертю, в Його воскресінні. Прикметно, коли похорон християнина відбувається в пасхальний період і над померлим співають тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Радість Христового воскресіння є божественною відповіддю на смуток людської смерті.
  2. Християнський похорон завжди сповнений надії на воскресіння людини в тілі. Саме тому тіло померлого обкаджують і покроплюють свяченою водою, особливо вшановують, урочисто переносять до храму, а потім на цвинтар. Люди в похоронній процесії спільною молитвою супроводжують тіло небіжчика до місця останнього спочинку. Надію християн на вічне життя найкраще проявляє спів «Вічная пам’ять», що є «пам’яттю» Бога про людину…

513.Тіло людини віддають землі, за словами Святого Письма: «Бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19). «Спочиває» тіло в землі головою на схід сонця. Це знак очікування пришестя Христа – «Сонця правди» зі Сходу. На могилу ставлять хрест – знак початку перемоги над смертю, що ним стала смерть Ісуса Христа, розп’ятого на Голгофі.

  1. Є чотири Чини поховання: священиків, монахів, мирян і дітей. За чином похорону священика ховають також єпископів. За чином похорону мирян ховають усіх охрещених і миропомазаних, а також дияконів. За чином похорону дітей ховають малечу до семи років.

515.Чин похорону священика містить численні читання зі Святого Письма. А глибокі стихири про сенс людського життя є своєрідним «духовним заповітом», останньою проповіддю померлої духовної особи, зверненою до живих.

  1. Чин чернечого похорону поширюється на всі щаблі чернецтва: послушника (новика), монаха й ієромонаха, Чин монаршого похорону вирізняється з-поміж інших похоронних чинів способом одягання тіла померлого та приготуванням його до поховання. У самому Чині поховання мовиться про відречення від світу, чернечу посвяту, обіти і розлуку з монашою спільнотою.
  2. Чин похорону мирян складають стихири що наголошують на трагічності смерті, породженої гріхопадінням, і християнську відповідь на смерть у співі євангельських блаженств. Настає «останнє цілування» – християнське прощання з померлим, в якому смуток поєднується з надією. Завершується чин похорону панахидою на цвинтарі та запечатанням гробу «до другого і славного Пришестя Христа».
  3. Чин похорону дітей несе слова потіхи для батьків і віру, що Бог прийняв дитину до Себе. Цей Чин не містить молитов за прощення гріхів, оскільки дитина їх ще не має і є невинною, як був невинним до гріхопадіння сотворений Богом Адам.

ПОМИНАННЯ ПОМЕРЛИХ

519 Зі смертю людина покидає цей світ і стає перед Богом. Для гідної зустрічі з Господом їй потрібна молитовна підтримка живих, заступництво Пресвятої Богородиці, ангела-хоронителя та всіх святих. Тому на звістку про смерть рідні, близькі й знайомі померлого збираються біля померлого на предстояння (грецькою парастас), щоб молитися за нього. Таким чином уже від парастасу починається поминання душі померлого. Протягом ночі, за християнським звичаєм, читають Псалтир за упокій душі усопшого, а за упокій священика чи єпископа – Євангеліє.

520 За давнім звичаєм, у день похорону до помешкання покійного сходяться родичі й сусіди, щоб молитовно пом’янути небіжчика на спільній трапезі (слов’янською – тризна) й потішити осиротілих домашніх. Наступні поминання відбуваються вже у храмі дев’ятого, сорокового дня та в кожну річницю смерті. Християнське поминання стирає межі поділу між живими і померлими.

521 Церква визначає також інші дні для поминання померлих. Такими днями є кожна субота, коли поминаємо усопших з усіма святими; М’ясопусна субота, три суботи Великого посту (друга, третя і четверта) й заупокійна субота перед Неділею П’ятдесятниці. Це дні «вселенського поминання усопших». Є ще звичай поминання всіх померлих конкретної місцевості або парохії наступного дня після храмового празника, на знак єдності живих і померлих. У пасхальний час та на П’ятдесятницю (Зелені Свята) парафіяльна спільнота приходить на цвинтар, щоб над гробами помолитися за померлих і поділитися з ними радістю Христового воскресіння і нового життя. Цвинтар є посвяченим місцем: доглянутий і прибраний цвинтар – найкращий доказ належного ставлення живих до померлих. Майже всі поминальні дні випадають на суботу…

УВАГА! ПОХОРОННІ ЗАБОБОНИ.

Забобони – це гріхи проти І Заповіді Божої й образа Господа. З похоронами пов’язано чимало забобонів, в які не можна вірити і категорично заборонено практикувати. Християни, які вірять забобонам і поширюють їх, стають причиною критики й насміхань з Церкви та її добрих звичаїв.

Декілька прикладів:

  • класти сокиру під труну з небіжчиком;
  • кидати монети, речі, продукти в гріб чи в могилу;
  • перекидати столи, стільці, крісла, коли виносять небіжчика з хати;
  • завішувати тканиною дзеркала в домі померлого;
  • не відкривати вікна у хаті, де лежить тіло небіжчика;
  • класти чи забирати щось з труни, наприклад, шнурки, якими були зв’язані руки або ноги небіжчика;
  • вважати, що найближчим родичам не можна нести чи опускати в яму домовину;
  • думати, що помреш, коли через вікно будеш дивитися на похоронну процесію;
  • вірити, що людина, яка першою зайде в дім після виносу тіла і до повернення з кладовища, обов’язково швидко помре;
  • ставити на поминках «для небіжчика» стаканчик з горілкою і зберігати цю «поминальну чарку» до 40 дня;
  • вірити, що якщо душу небіжчика не відспівали у храмі, то вона стає привидом;
  • носити так звані «сніданки», «обіди» на могили до рідних померлих;
  • вірити в те, що до 40-го дня не можна нічого роздавати для нужденних із особистих речей небіжчика;
  • три рази опускати і піднімати домовину з тілом над порогами;
  • піднімати руку чи рухати нею під час співу «Вічная пам’ять».

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ХТОСЬ З РІДНИХ ЧИ БЛИЗЬКИХ ПОМЕР?

  1. Для тіла треба організувати християнський похорон, а за душу потрібно молитися.
  2. Повідомити рідних і близьких про відхід рідної чи знайомої людини.
  3. Повідомити дільничого лікаря, обов’язком якого є зафіксувати час смерті та констатувати (записати) смерть людини документально. Якщо смерть сталася вночі, то краще викликати швидку допомогу.
  4. Викликати поліцію, яка повинна оглянути померлого і підтвердити, що не було скоєно вбивства. Працівники поліції повинні провести огляд тіла і скласти протокол про огляд. Якщо є ознаки насильницької смерті чи підозри на неї, тіло померлого потрібно доправити на судово-медичну експертизу.
  5. У разі суїциду (самогубства) чи насильницької смерті, автокатастрофи чи утоплення або інших неординарних ситуацій, тіло обов’язково має бути доставлене на експертизу. Про самогубство обов’язково потрібно повідомити священика (а відтак – єпископа) та отримати дозвіл на захоронення;
  6. На судово-медичне дослідження скеровують не всіх померлих. Якщо людина після 50-ти років померла вдома, за нею здійснювалось диспансерне спостереження і цю людину оглядав лікар хоча б за місяць до настання смерті, таке тіло на експертизу не забиратимуть. За відсутності ознак насильницької смерті, звісно.
  7. Але якщо смерть настала не в закладах охорони здоров’я, або виникла підозра насильницької смерті, померлому в обов’язковому порядку мають провести розтин. Проте за відсутності ознак насильницької смерті, цієї процедури можна уникнути. Для цього треба мати задокументоване волевиявлення небіжчика або просто письмову заяву близьких родичів.
  8. Щоб отримати свідоцтво про смерть, необхідно мати такі документи: бланк про констатацію смерті, протокол огляду тіла та паспорт померлого; з довідкою про смерть від лікаря та протоколом огляду тіла померлої людини, родина звертається в орган державної реєстрації цивільного стану (РАЦС), де видадуть свідоцтво про смерть.
  9. Повідомити священика – пароха, щоби той відповідно міг організувати поминальні богослужіння (парастас і похорон). Про смерть парафіянина вірним дають знати дзвони: «дзвонами сповіщають про смерть і похорон когось із парафіян» (Катихизм, № 653).
  10. За душі померлих замовляють поминальні богослужіння, так звані «григорянки». Згідно з наукою Католицької Церкви, «григорянкою» називається цикл відправлених Святих Літургій (30 днів поспіль за одну душу). Священик в той час, коли служить «григорянку», не може приймати інших намірень на святі літургії. Відповідною, отже, має бути пожертва. Треба зважити, що священик в цьому часі не може приймати інших пожертв на Святі Літургії, тому кошти за «григорянку» є допомогою на його проживання.

 

КОЛИ НЕ СЛУЖИТЬСЯ УРОЧИСТИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПОХОРОН?

+ ЛЮБОМИР
Дано у Києві, при Соборі Воскресіння Христового, 31.10.2009 р. Б.

Опубліковано у «Львівські Архиєпархіяльні вісті» №2 2010р.

 

Обмеження почестей християнського похорону в УГКЦ встановлюється для таких категорій осіб:

  1. Нехрещені особи

А. Якщо помирає нехрещена дитина, що її батьки мали намір охрестити, або особа, яка виявляла бажання найближчим часом прийняти Святу Тайну Хрещення, то душпастир, порадившись з місцевим ієрархом, може уділити Чин похорону неурочистим способом (пор. кан. 876 §2)…

Б. Якщо помирає нехрещена особа, яка не мала наміру приймати Тайни Хрещення, то їй Церква відмовляє у Чині християнського похорону. У похоронній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони і священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення нехрещеної особи проводиться на спеціально відведеному місці цвинтаря, де це можливо.

  1. Хрещені не католики

Рішення про можливість і спосіб звершення християнського похорону для таких осіб приймає місцевий Ієрарх, враховуючи місцеву практику та обставини (пор. кан. 876 §1).

  1. Прилюдні грішники

Якщо помирає прилюдний грішник, то Чин похорону звершується неурочистим способом. У такому випадку не дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругов, проте священик не бере у ній участі. Увечері служиться парастас, домовину з тілом до храму не заноситься, священик не вживає фелону і кадила…

  1. Загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники й войовничі атеїсти

Таким особам, якщо вони не виявили перед смертю якихось ознак каяття, Церква відмовляє у християнському похороні. У траурній процесії не повинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони, а священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не в день поховання. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це можливо.

 

  1. Ті, хто вибрав кремацію свого тіла

А. Якщо ці особи вибрали кремацію свого тіла не з причин, що суперечать християнській вірі, то над ними потрібно відслужити церковний похорон, щоб уникнути згіршення і продемонструвати, що Церква віддає перевагу похованню тіла перед кремацією (пор. кан. 876 § 3). У такому випадку дзвонять у церковні дзвони, похоронну процесію очолюють хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Увечері служиться парастас, домовину з прахом до храму не заноситься.

Б. Церква відмовляє у християнському похороні тим, хто вибрав кремацію свого тіла з причин, що суперечать християнській вірі (наприклад, заперечуючи воскресіння тіла). У похоронній процесії неповинно бути жодних атрибутів християнства, не дзвонять у церковні дзвони, а священик лише на прохання родини може запечатати гріб, і то не у день поховання. Захоронення таких осіб проводиться на спеціально відведеному місці християнського цвинтаря, де це є можливо.

 

  1. Самогубці

Якщо до душпастиря звернулися з проханням звершити християнський похорон над самогубцем, то він, опитавши рідних, знайомих і сусідів покійного та ознайомившись з медичними висновками про причину його смерті і психічний стан, повинен визначити, чи покійний позбавив себе життя навмисно і при повному розумі, чи в божевільному стані або в безпам’ятті. Потім священик повинен попросити благословення на можливість уділення християнського похорону у місцевого ієрарха, котрий приймає відповідне рішення, враховуючи наступне:

– як самогубець поводився перед своїм вчинком, чи були у нього вже спроби самогубства, чи мав він якісь психічні чи духовні вади, чи лікувався колись від психічної хвороби, чи був алко- або наркозалежним, як провадив християнське життя…;

– наскільки резонансний даний випадок, як оточуючі сприймуть факт християнського похорону, яка у цій місцевості практика.

 

На основі цього обирається один із трьох способів звершення християнського похорону:

А. Якщо самогубець був явно психічно хворим чи перебував на обліку у психіатричному закладі, то обмежень у наданні почестей християнського похорону не робиться, однак до храму покійного не заносять.

Б. Якщо особа закінчила своє життя самогубством під впливом або в стані глибокої депресії, то у церковні дзвони не дзвонять, похоронну процесію провадять з хрестом без хоругв, проте священик не бере у ній участі. Ввечері служиться парастас; тіло до храму не заноситься; священик не вживає фелону і кадила; у прощальній проповіді душпастир має, водночас, підтримати і розрадити рідних та близьких, які шукають опори у Церкви, а також- нагадати, що самогубство – це трагедія усієї Церкви (пор. 1 Кор 12:26); на цвинтарі, відслуживши панахиду, священик запечатує гріб.

В. Якщо особа вчинила самогубство навмисно і свідомо, то в дзвони не дзвонять; тіло до храму не заносять; похоронну процесію очолюють хрестом без хоругов, проте священик не бере у ній участі. Парастас увечері не служиться, а на цвинтарі над могилою самогубця священик лише провадить спільну молитву (Отче наш і Богородице…) та запечатує гріб. З огляду на важкий душевний стан рідних і близьких, священик може звернутися до них зі словом християнського співчуття та розради. Поховання таких осіб проводять на певному відведеному місці християнського цвинтаря, де це можливо. Принагідно, в інший день, священик може відслужити Панахиду, пригадуючи імена інших померлих християн.

Заувага. Якщо існує аргументований доказ або поважна підозра, що особа не вчинила самогубства, а померла внаслідок насильницької смерті, немає підстав відмовляти їй у християнському похороні.

 

ЩО МИ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ДЛЯ ПОМЕРЛИХ?

  1. По-християнськи похоронити.
  2. Молитися за них.
  3. Чинити милостиню за спасіння їхніх душ.
  4. Жертвувати Служби Божі (літургії) за їхні душі.

 

Св. Моніка на смертельному одрі просила свого сина св. Августина: «Похороніть моє тіло де завгодно і про нього не журіться. Однак благаю: завжди пам’ятайте про мене на Святій Літургії».

Святий Іван Павло ІІ у своєму «Заповіті» писав: «Після смерті прошу про Службу Божу і молитви».

Св. Іван Золотоустий: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».

Підготував і упорядкував о. Йосафат Бойко, ВС